Отправлено: 16.06.08 11:36. Заголовок: Коррупция силовых ведомств

Шановна редакція газети
„ Правозахист”! Звер-
тається до вас Панець Іван Іванович із Воловця. Я – типічний пересічний громадянин України, тимчасово не працюю через те, що не можу знайти належної роботи. Маю дружину, двох дорослих дітей. Ні дорогих меблів, ні іномарки за скромну зарплату свою та дружини не нажив. Мешкаю у трикімнатній квартирі. Правда, одягнений не гірше за інших, маю що їсти, тому дякую Богові і за це. Хоча матеріальне становище сім’ї хорошим назвати не можу. У минулому році, як мільйони інших громадян України, вистояв на воловецькому „майдані” в надії на краще життя для себе, своїх дітей та й усіх людей нашої держави. І не міг уявити, що подія 5.11.2005 року підірве цю надію, відбере від мене здоров’я.
Та, мабуть, розпочну з самого початку. Так, 5 листопада 2005 року о 21 годині я з колегою Тибінкою Іваном Михайловичем сидів у кафе „Білочка”, що у Воловці. Залишивши свою компанію за сусіднім столиком, до нас підсів молодик Халус Юрій Федорович, без нашої на те згоди чи запрошення. Він поводив себе нахабно та розв’язно. Зняв із Тибінки окуляри та почав їх примірювати. Це виглядало для нас принизливо, бо він при цьому кривлявся. Далі налив нам у каву горілки, чим зіпсував і те, й інше, як, зрештою, й усю розмову. Я не витримав та зробив йому зауваження. Халус почав обзивати нас нецензурними словами. Вдарив по обличчю Тибінку Івана, забрав від нього папку з документами. Колега підвівся і вийшов, а нахаба став гортати папери, що були у папці.
Я знову зробив йому зауваження. Халус сказав, аби я вийшов надвір поговорити. Коли я підвівся, хтось наніс мені удар по голові. Я чув, як за моєю спиною перевертається столик, як гримить посуд. Упав на підлогу. Коли хотів підвестися, то побачив Тимковича М.Г., який тримав табурет і намагався ним мене вдарити. Але інший хлопець із компанії – Бухай Роман Андрійович – крикнув: „ Не бийте його табуреткою!”
Оскільки на мене посипалися копанці від Халуса і Тимковича, то у мене враз заплило око і надалі я не міг нічого бачити. Проте я чітко пам’ятаю, як мене тягнули із кафе у коридор, а далі – на двір. Пам’ятаю, як Халус кричав: „ Чистьте йому кишені!”, - щойно мене витягли на вулицю. Все відбувалося миттєво. Я намагався чинити при цьому опір: чіплявся руками за одвірки. Але хтось щосили копав мене по них ногами. І це я дуже добре пам’ятаю.
Надворі Халус і Тимкович
півгодини наносили мені
удари у різні частини тіла. Я не міг підвестися, а далі й зовсім втратив свідомість. Приблизно о 23 годині я прийшов до тями і відчув, що весь мокрий від крові та води. Відчув, що мені вибито зуби, одним оком я зовсім не міг дивитися. Взуття на мені не було. Кишені – розірвані. Як пізніше виявилося, у них не було й ключів від квартири. Пропав також наручний годинник, який був на мені. Якось підвівшись із землі, я пішв додому. По дорозі почув, що хтось мене наздоганяє. Відчув різкий удар по голові. Обернувшись, побачив Халуса. Чинити йому опір я вже фізично не мав сили. Однак почув, що дорогою їде автомобіль. У надії на допомогу я скотився із тротуару на проїжджу частину. Із машини вийшов працівник міліції Палько П.І. Я просив його, щоб відвіз мене у лікарню. Він запитав: „ Хто тебе бив?” Я відповів: „ Халус”. Тоді він сів за кермо та й поїхав. Халус за той час втік, а я пішов додому, тамуючи біль.
О пів на першу ночі каретою швидкої допомоги, викликаною моєю дружиною, я був доставлений у Воловецьку ЦРЛ, де лікувався протягом 9 днів: із 6.11 по 15.11.2005 року. Ще зовсім кволого, на дев’ятий день мене виписали додому, де я доліковувався впродовж трьох тижнів. Коли я ще перебував у лікарні, то 8.11.2005 року до мене навідався Халус Ю.Ф., повернув мені годинник. Я попросив у нього грошей на лікування, оскільки матеріальне становище моєї сім’ї досить важке. На це відвідувач зухвало відповів, що йому вигідніше буде вирізати всю мою родину. Такі погрози з його уст звучали ще неодноразово, коли він заставав мене одного на вулиці.
7.11.2005 року дільничний інспектор міліції Хостюк В.І. в лікарні відбирав у мене пояснення. Але, як пізніше виявилося, записував зовсім не так, як я говорив. Всі мої слова перекручував, замінював іншими. У результаті вийшло, що бив мене один Халус. Про те, що мене били двоє: Халус і Тимкович, я повторював на допиті слідчому Пасічнику О.Т. Але він нічого з моєї розповіді до уваги не взяв, а тримався того, що вже було написано інспектором міліції. При ознайомленні із матеріалами справи я дізнався, що покази свідків суперечать одні одним. Це є додатковим підтвердженням того, що із моїх слів записано не так, як я говорив.
Внаслідок нанесених мені
множинних травм я отри-
мав ЗЧМТ, струс головного мозку, перелом кісток носа із зміщенням, рвану рану верхньої губи. Мені вибито 5 зубів. Ще два зуби видалено через їх рухомість ІІІ ступеня. Мені вивихнуто кисть лівої руки. Після побоїв у мене вперше виявлено цукровий діабет, хоча за місяць до цієї події при обстеженні в обласній лікарні вміст цукру у крові був у межах норми. Тепер я перебуваю на обліку в ендокринолога. Мені рекомендовано протезування, яке обійдеться у суму 443 гривні.
Законом передбачено, що
особи, потерпілі від злочи-
ну, забезпечені конституційними гарантіями від посягань на честь, гідність і здоров’я. Але як дізнання, так і слідство цих гарантій щодо мене особливо не дотримувало. Із невідомих причин із медичної документації зник мій рентгенівський знімок, який засвідчував перелом носа. Довелося робити повторний. Висновок СМЕ разом із листком обстеження з незрозумілих причин судмедексперт Свалявської ЦРЛ мені на руки не дав, пояснивши, що всі документи віддав працівнику міліції Королевичу М.Ю.
Незважаючи на заявлене клопотання мого адвоката, слідчий Пасічник О.Т. так і не повернув мені листок обстежень. Мало того, відповіді на це клопотання не надійшло й досі. Двічі мій адвокат звертався до цього слідчого із клопотанням про приєднання до речових доказів та проведення товарознавчої експертизи знайденої на місці пригоди правої туфлі ( ліва там же загубилася). Обізвавши мене, мого адвоката, лише після вказівки начальника міліції слідчий таки приєднав речовий доказ до матеріалів справи та відправив на експертизу. Але в дивний спосіб: слідчий Пасічник О.Т. поставив завдання експерту встановити вартість цієї однієї туфлі. Хоча і дитині зрозуміло, що в одній ходять лише одноногі каліки!
Враховуючи, що, згідно з вимогами наказу МОЗ № 6 від 17.01.95 року такі травми, як втрата будь-якого органу або втрата його функцій, а також невиправне знівечення обличчя відносяться до важких тілесних ушкоджень, мій адвокат заявив клопотання про проведення повторної СМЕ. Але навіть після неї зроблено висновок: легкі тілесні ушкодження.
На очну ставку Халус по-
явився тільки за повтор-
ним викликом. Вів себе впевнено і розв’язно: заявив, що відшкодовувати мені нічого не буде, тому й ніде не працює. А суд, мовляв, нехай думає, як і скільки коштів стягати на мою користь. Зіткнувшись із таким свавіллям у своєму зрілому віці, я з відчаю вирішив звернутися у газету „ Правозахист”, оскільки це моя остання надія. Я прошу опублікувати мого листа, бо боюся ходити вулицями селища, боюся за своїх рідних. Адже проти мене і Халус, і міліція. Я не маю іншого захисту, крім вашої газети. А вже призначено попередній розгляд справи. Якщо судові засідання будуть такими, як і досудове слідство – то нічого доброго я для себе не очікую...
З повагою
ІВАН ПАНЕЦЬ,
смт Воловець.

 Отправлено: 16.06.08 11:39. Заголовок: Незаконне порушення ..

Незаконне порушення кримінальних справ, затягування досудового слідства – це тактика тячівської міліції. Суть цієї тактики – перенести настання небажаних для фальсифікаторів наслідків відповідальності на більш пізній строк. Нереальне затягування – це не результат справи, а лише зумисна тяганина. Але скільки б справа не тягнулась, кінець їй колись все одно настане. Пропонуємо вашій увазі витяги зі скарги тячівського фермера В. Добруника на ім’я Генерального прокурора, міністра внутрішніх справ та уповноваженої з прав людини.
ХТОСЬ МУСИТЬ ЗУПИНИТИ ХАОС
Основний принцип тячі-
вської міліцейської так-
тики, пише Василь Добруник, – це вчиняти дії, що перешкоджають своєчасному розгляду справи, це сподівання, що за цей час може відпасти кримінальна відповідальність того, хто порушив проти мене кримінальну справу. Моя позиція щодо фальсифікатора Марича І.Ю. ніяк не змінилась, але без втручання прокурорського нагляду можуть виникнути обставини, що унеможливлять притягнути основного “байкаря” цієї справи Марича І.Ю. до кримінальної відповідальності.
Прикро писати до Генерального прокурора України, але мусить хтось зупинити тячівський міліцейський хаос.
Ті, хто мали б захищати чи карати нас згідно букви Закону, користуючись наданою їм владою, “отаманять” на власний розсуд, як собі бажають, залежно від факторів, які самі ж собі створюють: особистих амбіцій, міри поповнення власних кишень, придбання певної кількості і величини зірок на погонах, іномарок, росту по службовій драбині тощо. Такі реалії передбачені для чесних міліціонерів, які дружать з вимогами чинного законодавства. Але чому відповідні органи прикривають ганебні дії слідчого Марича І.Ю., який у 2000 році проти мене порушив більше 10-ти кримінальних справ з півсотнею абсурдних звинувачень, з яких жодне не знайшло свого підтвердження? Однак “байкар” до цих пір на волі. Так прикро, що перші особи МВС України на сторінках газет, каналах телебачення висвітлюють напівправду, що гірше за брехню. Тобто повідомляють, як очищено міліцейські крісла, “байкарів” замінено добросовісними міліціонерами. Тільки така чистка оминула Тячівський район. Щоправда, десяток справжніх міліціонерів за політичними мотивами звільнено. „Байкаря» Марича І.Ю. поки що прийнято до СУ УМВС України в Закарпатській області (поряд із СІЗО, яке йому неминуче).
Тепер по суті. В кінці травня 2005 року Марич І.Ю. незаконно порушив проти мене кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 358 ч. З КК України. Протягом двох місяців через дільничних інспекторів отримав на мене як на обвинуваченого характеристику від голови сільської ради, принизив мою гідність у колі моїх друзів, родичів, односельчан. Прокуратура, не вивчаючи зібраних матеріалів, дала волю “байкарю” на порушення проти особи кримінальної справи.
ПОЗБАВЛЕНО
ПРАВ НА ЗАХИСТ
Через два місяці, тобто 2
липня 2005 року, “байкар”
Марич І.Ю. допитав мене в якості підозрюваного. Додані мною до протоколу інші документи та стислий допит зупинив волю Марича І.Ю., справа не розслідувалась, тобто не вжито ніяких заходів для встановлення істини по справі, зате “байкаря” приймають до СУ УМВС України в Закарпатській області. Тільки кримінальну справу залишив можливо не такому “байкарю”, як сам Марич І.Ю., однак кримінальна справа не закрита відносно мене за ст. 6 п. 2 КПК України. У ході допиту як підозрюваного я вимагав від Марича І.Ю. копію постанови про порушення проти мене кримінальної справи, однак Марич безпідставно видати її відмовився, чим безумовно мене позбавлено прав на свій захист, тобто я не зміг такої абсурдної постанови оскаржити.
Тільки через півроку слідчий П. Панфілов провів очну ставку між мною та суддею Мельником В.І., який не зізнався, що ним винесена така ухвала. У свою чергу слідчий не вжив відповідних заходів, не допитано Куліша В.В., скаржницю Добруник М.П., начальника інвентарбюро Вовчика В.І. та Ковача В.С., які відвідували судові процеси, між нами не проведені очні ставки.
Крім цього, не допитано всіх нотаріусів, які посвідчили оригінал постанови, це неповнота досудового слідства.
ПИТАННЯ
БЕЗ ВІДПОВІДЕЙ
Шановні Генеральна про-
куратура України, про-
куратура Закарпатської області! Доводжу до Вашого відому, що керівництво Тячівського РВ УМВС разом з прокуратурою Тячівського району намагаються кримінальну справу спихнути до суду, чим можуть вивільнити “байкаря” Марича від кримінальної відповідальності, а також суддя Мельник В.І. веде себе незрозуміло, хоч на постанові його особистий підпис та скріплено гербовою печаткою Тячівського райсуду.
Відповідно до Конституції України, на прокуратуру покладаються функції на всіх стадіях кримінального судочинства своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення всяких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили, та сурового нагляду за тим, щоб жоден громадянин не зазнав незаконного притягнення до кримінальної відповідальності або іншого обмеження в його правах.
Чому Тячівська прокуратура допустила порушення проти мене кримінальної справи? Це питання повинно зацікавити керівництво обласної прокуратури.
Від працівників прокуратури мені стало відомо, що дано вказівки слідчим органам Тячівського РВ УМВС пред’явити мені звинувачення в частині використання підробленого документа, так як мною подана заява про нововиявлені обставини та долучена нотаріально посвідчена постанова, чим я переслідував у травні 2005 року мету перешкодити заволодінню моїм об’єктом. Ця версія є надуманою”.
Звертаючись до правоохоронних органів, Василь Добруник просить доручити всебічний розгляд незаконно порушеної кримінальної справи фахівцям слідчого управління обласної прокуратури, видати йому копію постанови про порушення проти нього кримінальної справи.
Від редакції. Історія з кримінальними справами, порушеними проти В.Добруника та інших тячівців, які проходять по них, явно затягнулася, адже тільки ми друкуємо її з осені 2001 року. Як нам відомо, в суді прокуратурою переважна більшість обвинувачень знята, окрім того, здійснено перекваліфікацію статей, що свідчить про те, що нарешті справа, яка побила в Закарпатті усі можливі рекорди, наближається до свого фіналу, про що ми і повідомимо. Одночасно повідомляємо, що всім, у тому числі і працівникам правоохоронних органів тощо, хто бажає висловитись з приводу цієї справі, без цензури буде надана така можливість.

 Отправлено: 16.06.08 12:06. Заголовок: Шановна редакція! Пе..

Шановна редакція!
Переконливо прошу надруку-
вати мою заяву на шпаль-
тах Вашої газети „Правозахист”, щоб шановні читачі могли наочно переконатися, в якому стані знаходиться розслідування кримінальної справи за № 2305202, і оцінити стан захисту моїх конституційних прав відповідальними особами правоохоронних органів краю. Як відомо, питання і проблеми, пов’язані з даною справою, викладені в чисельних публікаціях, зокрема, у статтях „Мертві душі”, або корупція по- свалявсьи”, „Мертві душі”, або корупція по-свалявськи-2” та інших. Нагадую, кримінальна справа розслідується з квітня 2002 року і стосується директора Стройненської ЗОШ І-ІІ ступенів Свалявського р-ну Д. Чаклея, який грубо порушив фінансову дисципліну. У четвертий раз приходиться свідчити про те, що розслідування і до сьогоднішнього дня не завершене. Більше 6-ти разів постанови про закриття даної кримінальної справи відмінялися Генеральною прокуратурою України, прокуратурою області та району.
Чисельні письмові та усні мої звернення розглядаються окремими представниками правоохоронних органів поверхово, до уваги не беруться. Дається одна стандартна відповідь: ”...звернення розглянуто... направлено СУ ... відповідь буде дана в установленому законом порядку”.
У зв’язку з цим я вимушений одні і ті ж вимоги та доводи дублювати в чисельних письмових заявах та зверненнях. Після кожної постанови виникає багато питань, а твердження в них не вкладаються в схему розслідування. Постанови, винесені слідчими, відрізняються за змістом і мотивуванням. Наочно можна переконатись у цьому, проаналізувавши постанови слідчих Івко О.В. і Магурської В.І.
При розслідуванні справи слідчими допускалися суб’єктивні судження, навіть дійшло до того, що слідчою Магурською В.І. у постанові констатовано, що розрахункова платіжна відомість не є документом, яким зафіксовано моє право на отримання грошей! Хоч іншого документа про реалізацію мого конституційного права на отримання заробітної прати в школі не існує. Подібні судження та твердження можна навести з усіх документів. Нагадую, що моєю справою займались 6 слідчих 4 роки, начальники різних рівнів, 4 заступники прокурорів, 4 прокурори та інші посадові особи. Обставини, в яких я опинився, не дають підстави сподіватися на об’єктивне завершення моєї справи і винесення справедливого рішення.
На жаль, констатую, що мені доводиться вести боротьбу не тільки за свої конституційні права, які порушені Чаклеєм Д.І., але і вже проти окремих представників правоохоронних органів, які безвідповідально відносяться до своїх обов’язків.
Виключенням можуть бути тільки дії начальника УМВС України в Закарпатській області п. Рахівського Ю.І., який пройнявся моєю проблемою з розумінням і увагою.
Дякую редакціям газет „Європа-Центр” і „Правозахист”, що перейнялися моєю проблемою. Адже публікації морально мене підтримали і ще раз наочно підтвердили, в якій правовій країні ми живемо. Маю надію, що мої права будуть захищені.
ЗАЯВА
У зв’язку з тим, що досудове слідство по кримінальній справі за №2305202 доручено начальнику слідчого відділу Марині М.І., прошу врахувати і звернути увагу на факти і нез’ясовані обставини, які були обійдені та не взяті до уваги старшою слідчою Магурською І., хоча в усних та письмових зверненнях мною неодноразово зверталась на них увага.
1. Обминуто факт „видачі зарплати” секретар-друкаркою, племінниці директора Стройненської ЗОШ Чаклея Д.І., не доведено факт вилучення мене з лікарні, випадки порушення мною режиму лікарні, ніби я уходив із лікарні на роботу. Підпис у відомості зроблено „Мигович”, хоча гроші я не отримав, а сам підпис у відомості ще за травень 2001 р. не ставив.
2. Не перевірено той факт, що я в червні 2001 року, за твердженням Чаклея Д.І., в грубій формі відмовився від заробітної плати. У відомості Чаклей Д.І. підписався напроти мого прізвища „Мигович”. Слідча група не взяла до уваги, що на той період часу я знаходився на лікарняному і навіть не виходив на роботу, так як вимушений бути на стаціонарному лікуванні в районній лікарні. Підтверджую, що зарплату я не отримав і на роботу я не ходив.
3. Режим лікування в лікарні я не порушував, за період перебування в лікарні я на роботу не виходив.
4. Не взято до уваги і той факт, а Чаклей Д.І. підтверджує, що у червні, липні, серпні передавав мої гроші Мигович М.М. У свою чергу Мигович М.М. підтверджує, що отримала гроші від Чаклея Д.І. у вересні місяці. У платіжних відомостях на отримання моєї заробітної плати стоїть моє прізвіще за всі місяці.
5. До уваги слідча група бере свідчення вчителів Стройненської ЗСШ, які на той час самі були відсутні і, крім того, по декілька разів змінювали свої покази.
6. Не перевірено табель виходу у відпустку мене та інших вчителів за літні місяці.
7. Будучи матеріально відповідальною особою, п. Чаклей Д.І. безпідставно доручав без відповідних документів отримувати і передавати гроші стороннім особам, робив сам і дозволяв робити це іншим, підроблюючи підписи, що і призвело до негативних наслідків.
8. Не враховується в матеріалах справи, що 16 вересня 2003 року вже була вказівка прокуратури області, у зв’язку з фінансовими порушеннями і неетичним відношенням до слідства, райдержадміністрації вирішити питання про подальше перебування на посаді п. Чаклея Д.І.
Прошу врахувати всі наявні факти і зробити відповідні висновки, що дасть можливість прискорити прийняття об’єктивного рішення.
В. Миговича,
с. Дусіно Свалявського р-ну.

 Отправлено: 17.06.08 09:28. Заголовок: Уважаемый «Правозахи..

Уважаемый «Правозахист»!
14 февраля 2006 года в ше-
стом номере (146) Вашей
газеты было напечатано мое обращение (жалоба) к Президенту Украины Ющенко В.А. Мое обращение за помощью к Президенту было вызвано бездействием прокуратуры. За десять месяцев моих обращений к Гаранту я убедился, что для Президента Украины Ющенко судьбы людей - это пустое место! Не удивительно, что, столкнувшись с чудовищным равнодушием к судьбам миллионов людей, включая и Гаранта, многие не выдерживают и поджигают себя заживо, бросаются под машину Гаранта, чтобы таким способом пробить стену равнодушия к проблемам простых людей.
Лично я направил жалобу в Печерский районный суд г. Киева для рассмотрения вопроса халатного отношения Ющенко к своим обязанностям Президента Украины. Ведь он так много обещал и так обнадеживал миллионы, но оказалось, что только на словах. Так, 16 июня 2006 года в прямом эфире по телевизору на канале 1+1 он пытался убедить народ Украины в том, что он еще Президент и должность Генпрокурора должен занимать его ставленник. Хотя в этом не было необходимости, так как он избран необходимым количеством избирателей (их миллионы, в том числе и я). А согласно Конституции Украины, должность Генпрокурора - за Президентом. Но со знанием законов и их соблюдением у Президента Ющенко туговато. Не знал или успел уже забыть наш Президент, что, согласно ст. 102 Конституции Украины, он является гарантом прав и свобод граждан Украины; не знал или уже успел забыть наш Президент, что он присягал: «...обстоювати права і свободи громадян, додержуватись Конституції і законів України».
Президенту Украины Ющенко очень быстро удалось нагло кинуть всех, кто вышел на Майдан и поверил в его преступную ложь в его предвыборной кампании; нагло кинуть весь украинский народ, что является изменой украинскому народу и государству.
А чем занимались и зани-
маются протеже Гаранта
Ющенко - Пискуны, Медведьки, Васильевы и их подчиненные? Превратили прокуратуры всех уровней в банды грязного бизнеса по защите преступлений и преступников, прикрытию преступлений и противозаконных действий с наглым пренебрежением к миллионам граждан Украины и Законам Украины!!!
Прокуратуры-то нет, как и нет Президента - Гаранта и хозяина своих слов и обещаний! В стране создан полный хаос, правовой тоже! Верховный Совет Украины не работает уже много месяцев, депутаты шляются и корчат физиономии разных геометрических фигур перед телевизорами за получаемую зарплату (приличную зарплату!), жалуясь на нехватку денег в бюджете и кичась тем, как поднимут цены для пенсионеров. А наш Гарант сажает березки, разводит пчел, поддерживает концерты и т.д
Занимаясь отфутболиванием моих жалоб в Генпрокуратуру, а не занимаясь ими лично, он создал невыносимую обстановку для моей матери, не прекращая преступлений против нее местных властей при содействии работников прокуратур, с наглым изгнанием ее с ее же огорода, уничтожением всего посаженного ею на ее же глазах с целью незаконного присвоения летней кухни, что и явилось причиной ее преждевременной смерти.
Исходя из этого, я прошу Печерский районный суд г. Киева:
- истребовать в Администрации Президента Украины Ющенко В.А. мои жалобы;
- провести судебное расследование бездеятельности Ющенко В.А. и возбудить уголовное дело против Президента Украины по ст. 367 УК Украины:
1) за наглое игнорирование Конституции Украины (ст. 102);
2) за наглое игнорирование своей Присяги перед украинским народом (ст. 104 Конституции Украины);
3) за наглое игнорирование своей ответственности за соблюдением Законов Украины и их исполнением (ст. 28 Закона Украины «Про звернення громадян»);
4) за причастность Президента Украины Ющенко В.А. ко всем преступлениям местных властей и советников прокуратур по существу моей жалобы от 23 января 2006 года, как результат его халатности на посту Президента.
- обязать Президента Украины Ющенко В.А. лично выплатить мне материальный ущерб в сумме 1000 (одна тысяча) гривен (стоимость переписки) и моральный ущерб в сумме 10 (десять ) тысяч гривен (за каждый месяц задержки расследования и соответственно задержки оформления мной наследства по 1000 (одной тысяче) гривен);
- обязать Президента Украины Ющенко В.А. взять под личный контроль расследование преступлений местных властей и советников прокуратур, включая и Генеральную, по существу моей жалобы от 23 января 2006 года.
АЛЕКСАНДР МИШАНИЧ,
ул. Белинского, г. Ужгород
Закарпатской области.

 Отправлено: 17.06.08 09:32. Заголовок: 26 квітня 2005 року,..

26 квітня 2005 року, під час виконан-
ня своїх службових обов’язків, на
Львівській залізниці Ужгородського відділку служби електропостачання, що знаходиться у Великому Березному, був смертельно травмований наш син Михайло Дупіряк. Сталося це внаслідок того, що при заміні траверси на опорі високовольтної лінії зі сторони В. Березного заземлення виставили, а зі сторони Солі – ні. Михайлу було дано команду приступити до роботи згідно з виписаним нарядом. У цьому наряді зазначено: відключити РП-2 в ручному режимі. Для цього було спеціально виділено працівника. Але з незрозумілих причин РП-2 по станції Сіль ним не було відключено, що й призвело до смертельного наслідку.
Після ураження струмом нашого сина ніхто з керівників не поїхав у лікарню. Послали з ним простих робітників. До лікарні Михайло вже потрапив мертвим.
Керівники робіт не хотіли, аби факт їхньої вини став відомим, намагалися приховати факти порушення. Але один з членів бригади, людина віруюча, розповіла правду. Було відкрито кримінальну справу. Однак не проти винуватців причини смерті. Двох із них провели як свідків, хоч згідно з інструкцією і нарядом, Королюк Володимир Григорович в день загибелі сина виконував обов’язки начальника підрозділу, а Волянський Андрій Іванович, наглядач, і в обов’язки його входило дотримання робітниками техніки безпеки.
Із вивчених матеріалів справи явно вбачається, що ще в 1968 році при монтажі РП-1 та РП-2 станцій Кострино, Сіль, В.Березний керівництвом Львівської державної залізниці були допущені явні відхилення від проекту, і замість встановлення двох роз’єднувальних ізоляторів ПФ-70 був встановлений тільки один, який на час аварії знаходився у несправному стані. Про це свідчать акти від 31 травня 2005 року. По справі у якості обвинувачених пройшло тільки двоє керівних осіб: Українець та Ігнатенко.
Керівник робіт Українець Степан Петрович перед початком ремонтних робіт допустив порушення при накладанні двох заземлень з використанням затискачів і дозволив накидання без закріплення одного заземлення на один контактний дріт, що призвело до спадання дроту заземлення і смертельного ураження електрострумом нашого сина Михайла Дупіряка.
Українець С.П. під час проведення ремонтних робіт по заміні пошкодженого кронштейну порушив правила безпеки, а саме: особисто не переконавшись у виконанні всіх необхідних заходів, що забезпечують безпеку проведення робіт, надав дозвіл на них. Крім того, він не забезпечив дотримання кожним членом бригади вимог безпеки праці при виконанні робіт у місці підвищеної небезпеки, не організував належним чином виконання правил техніки безпеки підпорядкованими працівниками бригади. В ході виконання робіт не здійснював належного нагляду та контролю за роботою, не відсторонив нікого з членів бригади за неналежну підготовку робочого місця. Не доручив підпорядкованим працівникам та не проконтролював встановлення відповідних засобів захисту перед проведенням робіт. Допустив виконання робіт без індивідуального засобу захисту - гумових рукавиць, а також допустив використання нетипових засобів захисту, а саме «закоротки» - переносного заземлюючого пристрою лінії електропередач, яка була без блокувальної пружини і з невідповідного діаметру мідного тросу, що не відповідає встановленим зразкам, і тому подібне.
Ігнатенко Петро Михайлович, начальник
району контактних мереж В.Березний,
в порушення вимог посадової інструкції та правил техніки безпеки, не організував безпечну роботу пристроїв обладнання в районі контактної мережі, не забезпечив її чітку та правильну роботу, не запланував, не організував та не ввів у графік проведення робіт з поточного ремонту утримання в його надійності, не забезпечив стану контакної мережі згідно з нормативними показниками, не розробляв та не організовував, не провів та не поставив питання перед керівництвом щодо заміни та випробування пристроїв роз’єднування та нетипового їх виконання.
Обидва керівники судом першої інстанції - Великоберезнянським районним - визнані винними. Ігнатенко П.М. засуджений до трьох років позбавлення волі з позбавленням права займати певні посади. Однак на підставі ст.ст. 75,76 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням. Йому встановлено іспитовий строк терміном два роки.
Українець С.П. засуджений до 5 років позбавлення волі з позбавленням права займати певні посади. Однак, як і перший, на тих же підставах, звільнений від призначеного покарання з випробуванням. Йому встановлено іспитовий строк терміном на три роки. Обом залишено попередній запобіжний захід - підписку про невиїзд.
Ми повважали це надто м’яким покаранням за смерть молодої людини - нашого сина Михайла. Тому подали скаргу в апеляційний суд Закарпатської області. У ній вказали на те, що висновки, викладені у вироку суду першої інстанції, не відповідають фактичним обставинам справи. Засуджені вину у вчиненні злочину не визнали, намагались уникнути відповідальності за скоєне. Злочин учинили щодо особи, яка перебувала в матеріальній, службовій та іншій від них залежності, загальнонебезпечним способом, з використанням електричного струму, групою осіб. При визначенні розміру цивільного позову не враховано, що моральна шкода, заподіяна матері Михайла Дупіряка, визнаній потерпілою по справі, яка є інвалідом 3-ї групи і яка втратила сина - єдиного годувальника й у зв’язку з цим перенесла значні моральні страждання, є дуже великою. При розгляді справи судом не ставилося питання про притягнення до кримінальної відповідальності Королюка В.Г. та Волянського А.І. Саме тому вона й просила вирок суду змінити, застосувати до засуджених суворіше покарання, яке відповідало б характеру вчиненого та даним про їх особи. А ще - стягнути з Львівської залізниці матеріальну та моральну шкоду в розмірі 300 тисяч гривень та притягнути до кримінальної відповідальності за ст. 272 ч.2 КК України Королюка В.Г. та Волянського А.І.
До честі апеляційного суду Закарпатської області, він ухвалив вирок Великоберезнянського районного суду від 17 листопада 2005 року щодо засуджених Ігнатенка Петра Михайловича та Українця Степана Петровича скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до цього ж суду в іншому складі.
Засідання суду було призначено на березень 2006 року. Та коли ми на нього прийшли, суддя сказав, що його не буде, бо справу забрала до себе Ужгородська транспортна прокуратура. Обіцяла повернути через місяць. Однак вказаний термін пройшов, а справу ніхто й не думав повертати.
Хочу сказати, що вона свого часу
вже знаходилася в Ужгородській
транспортній прокуратурі. Вів її слідчий Стахов Ю.В. Однак ні разу ні мене, ні членів моєї родини ніхто не викликав для надання роз’яснень по суті. Слідство проводилось без нашого відома та відома зацікавлених в цьому осіб.
Приблизно через тиждень-півтора я сам поїхав до Ужгородської транспортної прокуратури. Мені сказали, що слідство веде слідчий прокуратури Стахов Ю.В., з яким у мене вперше відбулася розмова по суті справи. Я спитав, як іде розслідування і хто є винуватцями загибелі мого сина. Слідчий відповів мені, що він ще не в повному обсязі вивчив справу. Але, виходячи з матеріалів розслідування, винуватцями є три особи. Я ще спитав його, чи є якісь пом’якшуючі обставини для винних у загибелі Михайла, на що Стахов відповів: «Вони вбили вашого сина, а ви ще думаєте про пом’якшуючі обставини». Після його слів я знітився, попросив у слідчого вибачення і поїхав додому.
Приблизно через тиждень я знову приїхав до Стахова Ю.В. Він сказав, що все добре, справу перекваліфіковано із ст. 271 ч.2 на ст. 272 ч.2 та додав, що винними він уже вбачає тільки двох осіб. Дав мені підписати листок паперу та сказав, що там написані мої права, які я маю. Далі порадив знайти собі адвоката.
Адвоката я знайшов. Ми завірили відповідні документи у нотаріуса і принесли Стахову. Він їх прийняв та сказав, що цей юрист визнається адвокатом для провадження моєї справи. В кінцевому результаті, коли я прийшов до Стахова з адвокатом, він сказав, що усуває його від справи, нічого нам не пояснивши. Лише додав, що з матеріалами справи я ознайомлений і тому направляє її в суд. Я заперечив факт ознайомлення з матеріалами справи. Все це призвело до мого нервового стресу та лікування по лікарнях. А обвинувальний висновок, зроблений цією транспортною прокуратурою - взагалі «шедевр». Нема ні підпису навпроти прізвища Ужгородського транспортного прокурора, молодшого радника юстиції Кудільчака О.В., де стоїть грізне «Затверджую», ні печатки, як це вимагається по закону. Нема підпису й слідчого цієї прокуратури Стахова Ю.В. З чого б це???
І ось справу із суду знову забрав (на яких підставах?!!) той же слідчий Ужгородської транспортної прокуратури пан Стахов. На мої резонні запитання, чому він так поступає, зрозумілої і чіткої відповіді не дає. Мовляв, взяв, бо треба дещо дорозслідувати. Затримку з поверненням справи до суду мотивує браком часу. Але обіцяє зробити це то через місяць, то через два. Така ситуація триває уже понад 7 місяців. Зі всього видно, що справу гальмують. Думається, що не за «спасибі». Адже винуватці трагедії, жертвою якої став мій син, мешканці того ж Великого Березного, де проживаємо й ми, прямим текстом говорять, що їх багато, гроші у них є, то й правда буде на їх боці. Мовляв, ми з дружиною лише тратимо час та свої нерви і здоров’я, якого вже й не маємо, оскільки біда ще нікого не красила та років життя не добавляла.
Звичайно, грошей великих у нас
нема. Але ми маємо надію, що Бог є
на небі і він таки допоможе нам добитися спаведливості. Саме він і напоумив нас звернутися до редакції газети «Правозахист», яка стільки робить для таких, як ми. Хочемо, аби про те беззаконня, яке дозволяють собі за кругленькі «гонорари» окремі служителі Феміди Закарпаття, знали люди. Можливо, хоч це зупинить тих, хто мав би дотримуватись закону, а не чинити всупереч йому та й здоровому глузду взагалі.
З повагою та надією
ФЕДІР ДУПІРЯК,
смт. В.Березний

 Отправлено: 17.06.08 11:03. Заголовок: Дев’ятого червня 200..

Дев’ятого червня 2006
року в селі Ізки
Міжгірського району біля 21 години я, Гавріш Володимир Михайлович, мешканець цього ж населеного пункту, йшов у напрямку його центра. А назустріч мені, по протилежній смузі руху, їхав на своїй іномарці Лапко Михайло Васильович, зять мого нанашка Багая Івана Федоровича, який працює в міліції Воловецького району. Ніякого іншого транспорту на той момент на дорозі не було. Однак Лапко ні з того, ні з сього різко вивернув кермо і виїхав на смугу, по узбіччі якої я йшов, оскільки тротуарів у селі нема. Водій збив мене, однак не зупинився, аби надати допомогу, а спокійнісінько поїхав собі далі. Зупинився десь метрів за 50-100, повернувшись знову на свою смугу руху. Із розповіді очевидців, він так і не підійшов до мене. Інші люди викликали швидку допомогу, допомагали лікарям класти мене на носилки та нести їх до машини.
Так я опинився у Міжгірській районній лікарні. Дружина Марина про наїзд на мене не знала, оскільки на той час знаходилася вдома з нашим маленьким сином Сергійком, якому рік і дев’ять місяців. Про нещастя їй вранці наступного дня повідомив телефоном мій брат. Коли Марина приїхала в лікарню, то застала там подружжя Лапків - Михайла та Оксану. Вони дуже просили не заявляти про те, що сталося, в міліцію. Обіцяли оплачувати моє лікування до повного одужання. Михайло навіть підтвердив їхні обіцянки розпискою такого змісту: «Розписка. Дана мною, гр-ном Лапко Михайлом Васильовичем, 1971 року народження, мешканця с. Ізки, 69, в тому, що я зобов’язуюсь гр-нові Гаврішу Володимиру Михайловичу всьо лікарство оплачувати. Розписка написана мною власноручно».
Оскільки ми по природі люди неконфліктні, то повірили і обіцянкам, і розписці. Дружина не стала нікуди заявляти. А справи з моїм здоров’ям виявились досить поганими. Лікарі констатували струс мозку, забій правої руки, перелом лівої ноги. Про те, що у мене ще й перелом сьомого шийного хребця, ще ніхто не знав. Але почував я себе вкрай зле. Та в обласну лікарню ніхто мене не поспішав відвозити.
Оскільки дружина змушена була сидіти вдома з маленькою дитиною, біля мене була її бабуся. На третій день мого перебування в Міжгірській лікарні голова Ізківської сільради Степан Савчур на прохання Лапка привіз до мене із Воловця співробітників міліції. Як розповіла бабуся, вони зразу ж стали виганяти її та медсестру з палати, погрожуючи в іншому разі силоміць викидувати їх за двері. Зрозуміло, що жінки залишили приміщення. Коли ж бабуся зазирнула до палати, то побачила, що міліціонери забирали з моїх рук якісь папери, які вони заставляли мене підписати. Будучи в напівпритомному від болю стані, я не міг прочитати, що там написано. Можливо, то була заява, що я не маю до Лапка ніяких претензій, що хотів покінчити самогубством та сам кинувся йому під колеса чи так його загіпнотизував, що він, бідолаха, не зміг впоратися з керуванням та здійснив на мене наїзд. Думаю, що щось у цьому роді, бо інакше б Лапко так себе вільно не почував та не говорила б його Оксана по селу, що вони заплатять судам, прокуратурі, лише не нам.
Але повернемось ще до мого перебування в Міжгірській лікарні. Бачачи, що мені не кращає, моя дружина забила на сполох, вимагаючи госпіталізувати мене в обласну лікарню. Зрозуміло, що потрібні були кошти. Лапки дали їй 100 доларів США. Однак тих грошей вистачило хіба що на оплату роботи лікарів, якщо так можна висловитися. А матеріали та інструменти залишилися неоплаченими. Мені зробили дві операції: повністю викинули сьомий шийний хребець, замінивши його керамічним, та поставили пластину на нозі, закріпивши кістки спеціальним апаратом, вартість якого також потрібно погасити. На все це нам видали відповідні чеки. Сума - понад 5 тисяч гривень. Однак ми цих грошей не маємо. З дому на моє лікування винесли все, що могли, попродали телят та корову. Дружина не працює. Бо знаходиться у відпустці по догляду за дитиною. Я вже півроку перебуваю на лікуванні, пересуваюся на милицях. Лікарі кажуть, що ще стільки ж з мене ніякого робітника не буде. Як нам жити?
Дружина, бачачи, що Лапко
не спішить виконувати
свою обіцянку оплачувати лікування до повного мого одужання, 16 червня написала заяву у прокуратуру Міжгірського району. Її слідчий Бобонич Володимир Васильович тримає її без руху. Спочатку казав, що нічого не може зробити, бо потрібні висновки судмедексперта, а він у відпустці. Так тривало три місяці. Правда, в таку довгу відпустку аж ніяк не віриться, бо такої просто в природі не існує. Зрештою, коли довгоочікуваний судмедексперт таки появився на горизонті, то він зробив вельми цікавий висновок, думаю, що не за «дякую»: я сам вискочив на смугу, по якій рухався Лапко. А Лапка на цей момент засліпила зустрічна машина (якої не було і близько!!!).
Щось дивне стало творитися із свідками трагедії. Зразу після неї наш сільський священик отець Віктор Басараб, біля хати якого вчинено наїзд, розповідав моїй дружині і моєму братові, як все відбувалося. Навіть крейдою обмальовував місце, де я лежав. А після відвідин до нього працівників міліції вже твердить, що нічого не бачив. Вийшов, мовляв, на вулицю вже тоді, коли я лежав на узбіччі, збитий машиною. Мало того, священик, свідок Михайло Томинець та сільський голова заперечують присутність там неповнолітнього Юрія Чорнея, який один не відмовився давати правдиві покази, не пішов на повідку міліції.
Справа й досі у Міжгірській районній прокуратурі. Не можна ніяк домогтися, аби хтось сказав, на якій вона стадії. Коли туди приїздить моя дружина, то всі від неї намагаються втекти. Воловецька міліція нічим не хоче допомогти, мотивуючи тим, що аварія сталася на Міжгірщині. Слідчий прокуратури Міжгірського району годує нас одними обіцянками, що все буде добре, що над справою працюють. Однак ми маємо в цьому великий сумнів. Чому? А причин для цього досить багато. Машину, яку забрали від Лапка на штрафмайданчик до закінчення розслідування та винесення вироку, йому віддали. Пан міліцішта їздить, куди йому потрібно, хоч права у нього також забрали співробітники того ж відомства, у якому він працює. Та й трудиться Лапко на тому ж місці, де й раніше. Ніхто його від роботи не відсторонив за наїзд і нанесення значних травм людині. На наше запитання, як це може бути, слідчий відповів, що він не має права не віддати машини її власникові, а також затримувати його права. Тому віддав їх, знявши з них копію для себе. Щодо роботи - то й там він нічого вдіяти не може.
Ще перед аварією ходили селом чутки, що за якісь провини Лапка хочуть звільняти з правоохоронних органів. Однак сестра його дружини працює в Голландії, висилає їм гроші, машини (однією з них і скоєно на мене наїзд), то мав чим «помазати», де треба, тому й залишився на місці, зразу ставши «добрим співробітником».
Найбруднішим у цій історії є те, що наїзд на мене (на тому стоїть вся наша родина) не був випадковим, а був актом помсти. За місяць перед тим Лапко Михайло разом з дружиною і тещею вигнали з дому мого нанашка, тестя Лапка, Багая Івана Федоровича. Він тинявся після роботи по людях, ночував у тих, хто погоджувався його прийняти. Звичайно, що мене боліло за нього серце. Тому 9 червня 2006 року я пішов додому до Лапка та намагався і його дружину Оксану, і дружину нанашка присоромити, взивав до християнського милосердя. Не кричав на них, не погрожував, а лише всовіщав. А через годину Лапко, якого перед тим люди бачили за вживанням спиртного, скоїв на мене навмисний наїзд. Не виключаю, що з метою лише полякати мене, однак не розрахував та збив, сильно травмувавши.
Загнані в глухий кут безце-
ремонністю і нахабством
Лапків та бездіяльністю і зволіканням Міжгірської районної прокуратури, ми вирішили звернутися до редакції газети «Правозахист». Зробити це радили нам і в районі, і в обласній лікарні. Можливо, хоч її журналісти допоможуть зрушити нашу справу з мертвої точки. Ми хочемо, аби міліцішта Михайло Лапко виконав свою обіцянку та в повному обсязі оплатив моє лікування, оскільки він є причиною того, що я мало не став інвалідом. Правда, ще ніхто не знає, як я почуватиму себе у майбутньому і як зможу заробляти, аби утримувати сім’ю. До аварії я їздив на заробітки. З того й жили. А ще - щоб відшкодував нам моральні збитки, яких ми зазнали з його «ласки» та з «ласки» його сім’ї.
А ще хочемо, аби Лапка
З повагою
ВОЛОДИМИР ГАВРІШ, с. Ізки на Міжгірщині.

 Отправлено: 17.06.08 11:23. Заголовок: В ході досудового сл..

В ході досудового слідства, проведеного Хустською міжрайон-
ною прокуратурою по кримінальній справі, порушеній 26 трав-
ня 2006 року стосовно секретаря Кошелівської сільради Дячок Н.Ю., встановлено, що 14 квітня 1998 року на 1-й сесії 23 скликання Кошелівська сільрада рішення про виділення Курті І.М. земельної ділянки площею 0,12 га в с. Кошелево по вул. Шевченка, 37, не приймала. Кримінальна справа по обвинуваченню Дячок Н.Ю. за ст.ст. 364 ч.2, 366 ч.2 КК України 26 червня 2006 року направлена для розгляду по суті в Хустський районний суд.
Відповідно до вимог ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками та земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до п.5 ч.2 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», при виявленні порушень закону прокурор або його заступник мають право звертатись до суду із заявою про захист прав і законних інтересів громадян, а також підприємств та інших юридичних осіб.
Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або державою. Однією із форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, коли порушуються інтереси держави або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб.
У результаті порушень земельного законодавства заподіяна шкода державним інтересам в особі Кошелівської сільської ради, що відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для представництва міжрайпрокуратурою інтересів сільської ради в суді.
На підставі наведеного, керуючись ст. 45 ЦКК України, ст. 158 Земельного кодексу України, ст.ст. 5, 36-1 Закону України «Про прокуратуру» пан Савинець і ставить питання про визнання акту на право приватної власності на землю Курти І.М. недійсним.
Журналісти газет «Эхо Карпат-реформа» та «Правозахист» за поданою заявою пана Курти І.М. провели розслідування. Вони вважають, що:
- Позовна заява Хустського міжрайонного прокурора Савинця В.В. не може бути призначена до розгляду через порушення матеріального та процесуального права, що в дальнійшому стане підставою для скасування рішення суду, оскільки в порушення норм матеріального права - ст. 121 Конституції України «Про прокуратуру», прокурор мотивує підстави звернення до суду необхідністю захисту інтересів держави в особі Кошелівської сільради. При цьому взагалі відсутнє трактування в позовній заяві того, в чому саме полягає порушення або загроза таких інтересів держави. Незрозумілим є і те, чому саме прокурор (напевно, помилково?) вважає Кошелівську сільраду органом державної влади чи управління, тоді як така відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є органом місцевого самоврядування. А з цього випливає, що прокурор вийшов за межі наданих йому повноважень.
Не відповідає дійсності і твердження прокурора про те, що державним інтересам в особі Кошелівської сільради заподіяна шкода, оскільки земельна ділянка відносилась до житлового будинку Курти І.М. (див. свідоцтво про право ососбистої власності, видане Кошелівською сільською радою від 7 квітня 1998 року та розпорядження голови Кошелівської сільської ради від 6 квітня 1998 року за № 13), який у подальшому був подарований Курті Івану Михайловичу.
Державний акт на право приватної власності на землю виданий Курті І.М. 17 грудня 2001 року, який просить скасувати прокурор, не може бути визнано недійсним, оскільки сам позивач не ставить питання про скасування рішення саме Кошелівської сільської ради від 14 березня 1998 року. Окрім того з’ясовано, що позовна заява прокурора не може бути розглянутою разом із кримінальною справою, оскільки вона внесена в порядку цивільного судочинства, а не в порядку ст. ст. 28, 29 КПК України. Тому позовна заява Савинця В.В. подана до суду з порушенням норм цивільного процесуального законодавства, зокрема:
а) відсутні додаток з переліком доказів, що позбавляє гр. Курту І.М. належним чином підготуватися до захисту;
б) не вказано адреси та засобу зв’язку всіх сторін;
г) прокурор не звільняється від сплати за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а несплата є підставою для залишення позову без розгляду.
Виходячи з вищенаведеного та перевіривши Державний акт на право приватної власності на землю, виданий Курті І.М. 17 грудня 2001 року та витяг з рішення 1-ї сесії 23 скликання Кошелівської сільської Ради народних депутатів, а також «Договір дарування», редакція та журналісти газет «Эхо Карпат-реформа» та «Правозахист» не виявили ніяких порушень з боку гр. Курти І.М., які б могли бути причиною для подання позовної заяви (в порядку ст. 45 ЦПК України) Хустським міжрайонним прокурором Савинцем Василем Васильовичем у Хустський районний суд про визнання Державного акту на право приватної власності на землю гр. Курти І.М. недійсним.
Оскільки у позовній заяві не йде мова про скасування рішення Кошелівської сільської ради, то відповідно до ст.ст. 48, 50 Закону України від 7 лютого 1991 року № 697-ХІІ «Про власність» та відповідної статті ЦК щодо спорів про захист прав власників земельних ділянок, стороною яких є громадянин, застосовується трирічний строк позовної давності, якщо інше не передбачене законом (Постанова Пленуму ВС України від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»).
І на закінчення дозвольте Вас запитати,вельмишановний пане прокуроре Савинець, чи Ви завжди подаєте такі позовні заяви до суду на законослухняних громадян України через 5, 7 років, а можливо й більше, з порушенням норм цивільно-процесуального законодавства та з застосуванням більше трирічного строку позовної давності?..

 Отправлено: 17.06.08 11:57. Заголовок: Наш герой, Сергій Хи..

Наш герой, Сергій Химен-
ко, свою історію про по-
чесну службу в армії, про яку він мріяв, почав з того, що після закінчення Дніпропетровського національного університету, навесні 2003 року, підписує контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, який набуває чинності 9.04.2004 року. Саме за ним він і проходив військову службу у військовій частині АО474 залізничних військ Міністерства оборони України на посаді інженера будівельно-відновлювальної частини.
Але тут сталося непередбачене – Указ Президента України № 46/203 від 27 січня 2003 року «Про передачу залізничних військ Міністерства оборони України Міністерству транспорту та зв’язку”. У зв’язку з ліквідацією вказаних військ, згідно поданого ним рапорту, його було переведено в Державну спеціальну службу транспорту Міністерства транспорту та зв’язку, де він до теперішнього часу і проходив службу на посаді старшого інженера будівельно-відновлювальної частини Т 0300.
Однак так сталося, що Державна спеціалізована служба транспорту не підписала з Сергієм Хименко контракту про проходження служби у Державній спеціальній службі транспорту, а попередній квітневий контракт 2003 року втратив чинність відповідно до пункту 13 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, яке затверджено Указом Президента України від 7 листопада 2001 року № 1053/2001, що встановлює, що чинність контракту з військовослужбовцями, переведеними із Збройних Сил України до інших військових формувань з виключенням зі списків особового складу Збройних Сил України, припиняється.
ФАЛЬШУВАННЯ ПІДПИСУ
Так і виникла ситуація, що
молодий офіцер з момен-
ту переведення в Державну спеціальну службу працював без контракту. А тут згодом сталася ще одна не менш вражаюча подія. Сергію Хименко випадково стає відомо, про наявність контракту від 1.11.2004 року, який він нібито уклав з Державною спеціальною службою транспорту, згідно якого і має там проходити військову службу. Однак Сергій Хименко чітко знав, що цей контракт він не підписував, що підпис за нього було поставлено іншою особою. Відразу ж офіцер вирішив ознайомитись із ним. При цьому сплили ще й інші, не менш цікаві обставини – умови контракту, за якими він у цій службі мав служити... 5 років.
З цим молодий офіцер не погодився і звернувся в суд із позовом про визнання недійсним контракту на майбутнє. Свої вимоги він мотивував тим, що відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочинною є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Стаття 202 Цивільного кодексу України встановлює, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі..
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є його невідповідність вимогам ст.203 цього Кодексу.
За вказаних обставин Сергій Хименко і вважав, що контракт від 1.11.2004 року, як такий, що ним не підписувався і не укладався, є нікчемним. І, на підставі статті 3 ЦПК України, попросив суд порушити провадження у справі. В порядку підготовки справи до розгляду витребувати у відповідача оригінал контракту від 1.11.2004 року з ним та призначити у справі почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставити питання щодо визначення належності йому підпису у контракті від 1.11.2004 року. Визнати контракт від 1.11.2004 року між ним та Державною спеціальною службою транспорту недійсним на майбутнє.
3 метою забезпечення позову попросив заборонити відповідачу відряджати його за межі Закарпатської області. А також стягнути з відповідача на його користь витрати з оплати послуг адвоката.
„СОН” ПРОКУРАТУРИ
Призначена судом експер-
тиза зробила висновок,
що підпис Сергія Хименко на зазначеному контракті є підробним. Згодом суддею Ужгородського міскрайонного суду Івашковичем І.І. було винесено постанову, якою позовні вимоги Сергія Хименко було задоволено і стягнуто з Державної спеціальної служби транспорту на його користь 1500 гривень витрат на отримання юридичної допомоги та на користь держави 51 гривню держмита.
Однак на цьому його пригоди з фальшованим контрактом не закінчилися. На молодого офіцера як під час суду, так і після нього, коли він, посилаючись на постанову суду, подав рапорт на звільнення, почався тиск. Були погрози.
Захищаючи свої права, Сергій Хименко подав заяву у Військову прокуратуру Ужгородського гарнізону О.Демківу, в якій повідомив про суд, призначення ним почеркознавчої експертизи, за якою було встановлено, що підпис на вказаному контракті вчинено не ним. Що постановою суду від 13 вересня 2006 року контракт було визнано недійсним на майбутнє. Зокрема вказав: „За час розгляду справи в суді з боку посадових осіб Держспецтрансслужби різних рівнів підпорядкованості мені неодноразово було запропоновано відкликати позовну заяву та швидко звільнитись з військової служби за службовою невідповідністю. Нещодавно, ознайомлюючись зі своєю особовою справою, я побачив у матеріалах справи два підписи, вчинені від мого імені іншою особою, які нібито доводять те, що я був ознайомлений з фактом укладання контракту від 1.11 2004 року”. Повідомляв прокуратуру про подання рапорту на звільнення. Просив порушити кримінальну справу за фактом фальсифікації його підпису в контракті та вжити інші заходи по його захисту до завершення процедури звільнення на час розгляду справи в апеляційному суді.
Андрій Сотніков,
м. Ужгород
Від редакції. Минув місяць, а від військової прокуратури ані гу-гу, вона перебуває майже в летаргічному сні. Цікаво, чим це так можна було зацікавити військового прокурора, щоб він забув про вимоги Процесуально-кримінального кодексу України з конкретними термінами на розгляд подібних заяв про злочин?!
Доводимо до пана прокурора, що в його діях ми вбачаємо ознаки корупції, про що будуть повідомлені відповідні інстанції. При цьому радимо запастись папером, і не тільки... У цій військовій частині це не єдиний такий випадок з фальшуванням підпису в контракті.
Надто паскудним у цій історії є те, що, як ви бачите, шановні читачі, командування частини настільки зневажає особовий склад, зокрема офіцерів, що дозволяє собі, не питаючи їх, підписувати за них контракти про проходження військової служби. Ото військо! Ото мораль! Відношення до людини як до гарматного м’яса!
Саме з цих причин дехто в очікуванні пенсії мовчить. Хтось не хоче піднімати це питання, мовляв, його все задовольняє. А хтось вичікує, чим уся ця історія закінчиться, щоб і собі піти цим же шляхом. До речі, за цим фактом фальшування підписів командуванням проводилася перевірка, яка констатувала, що усі контракти підписувалися пакетом... тобто, слід розуміти, майстром фальшування підписів. А прокуратура спить і бачить чи то рожеві, чи то зелені сни... Про перебіг подій у цій справі – у наших подальших випусках.

 Отправлено: 17.06.08 12:10. Заголовок: 27 листопада 2005 ро..

27 листопада 2005 року у клубі села Росош Сва-
лявського району проводилась дискотека.
Шипович Марина Василівна зі своїми подругами теж вирішила прийти сюди у вільний від навчання час. Вона є студенткою, і їй також хотілось духовно відпочити, гарно і весело провести вечір. Але дівчині на цей раз не поталанило. На дискотеку прийшли хлопці із сусіднього села Дусино. Між ними і місцевим парубком виникла сутичка. Тоді гості вирішили поїхати за підмогою в село Стройне.
Завідуюча клубом припинила дискотеку, щоб уникнути бійки у цьому закладі культури. Тоді дівчата вирішили зайти на сік у кафе, яке знаходиться у приміщенні клубу. До них за столик підсів той хлопець, з яким у дусинців виникла сутичка. Не встигли дівчата випити замовлений напій, як їх столик перекинули. Виявилося, що це зробив Господарь І.Є. зі Стройного, який зі своїм односельчанином Островкою І.І. прийшли на підмогу друзям із Дусина. Ігор Островка розмахнувся бітою, яку тримав у руках, маючи намір вдарити нею хлопця, котрий чимось не вгодив гостям. Однак промахнувся та влучив Марині Шипович у голову. Від удару дівчина втратила свідомість. Побачивши, що накоїли, «підмога» зі Стройного налякалася та почала тікати з кафе. Бармен цього закладу встиг вирвати з рук Ігора Островки біту. Дівчата викликали карету швидкої допомоги, якою Марину Шипович доставили у Свалявську районну лікарню. Лікарі Башта і Гулей надали дівчині допомогу, наклавши їй шви на рану голови. Потерпілу було госпіталізовано в травматологічне відділення з діагнозом «Забійно-рвана рана тім’яної ділянки, струс головного мозку з розсіяною неврологічною симптоматикою, ЗЧМТ». Дівчата, які були з нею, заявили про цей трафунок у міліцію.
Через кілька днів Марина Шипович отримала звідти відповідь, що винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за відсутністю в діях хлопців із Стройного складу злочину. Згодом вияснилось, що тодішній начальник кримінального розшуку Жиганський В.Ю. є родичем хлопців, які покалічили дівчину. Цей пан є ще й чоловіком голови Свалявського районного суду Жиганської Наталії Михайлівни і на даний час займає посаду начальника Воловецького РВ УМВС України в Закарпатській області.
Марині Шипович підказали, що біта, якою їй нанесли травму, знаходиться у бармена кафе. Вона попросила віддати речовий доказ їй. Отримавши біту, Марина вдруге звернулася до Свалявського РВ УМВС. На цей раз вже до його нового начальника Сверловича В.М., який взяв цю справу під особистий контроль.
Розпочалося слідство. Після нього справу було направлено до Свалявського районного суду для винесення вироку та притягнення злочинців до відповідальності. Однак згадаймо, хто цим судом керує. Так, пані Жиганська, яка також є родичкою тим, кого треба було судити за вчинене. Не довго думаючи, вона повернула справу на дорозслідування.
Слідство тривало ще три місяці. Після цього
справу знову було направлено до Свалявсь-
кого районного суду. Та суддя вдруге повернула її у райвідділ міліції, де справа знаходиться до цього часу. А хлопці зі Стройного, які вчинили злочин, покалічивши ні в чому не винну людину, ходять собі на волі, ніби нічого й не сталося. Та й чого їм переживати, маючи таких впливових родичів у суді, які заступляться за них?
Мама Марини Шипович з гіркотою каже:
- Пройшло 10 місяців, а ми не можемо домогтися справедливості. У Марини сильні головні болі, які не припиняються. Багато грошей витрачено на її лікування. А скільки ще потрібно буде витратити – одному Всевишньому відомо. Ми звернулися до медиків Мукачева з проханням про комп’ютерне обстеження. Злочинці ж сміються і ходять собі, досі не понісши ніякого покарання.
Ігор Островка зі своїм шваґером приходили до Марини на роботу і погрожували, що вони поставлять її на місце. З цього приводу у неї є свідки і про цей випадок вона заявила у міліцію. Ми перебуваємо у стані відчаю та втрати віри у справедливість. Виходить, що людину можна покалічити, навіть вбити, а за гроші можна відкупитись від відповідальності.
ПЕТРО ЛАТІРСЬКИЙ,
м. Свалява.
Від редакції. Вельмишановні пани Жиганські! Як на нас, то держава довірила вам міліцейський мундир та суддівську мантію не для того, аби обілювати своїх родичів-злочинців, а для того, аби карати всіх, хто того заслужив, бо закон для всіх писаний однаково. Якщо ж ви вважаєте інакше, то залишаємо за собою право апелювати до вищих інстанцій, аби вони втрутилися і вирішили, чи ті ви особи, яким варто доручати такі відповідальні пости, де треба бути кришталево чистими як помислами, так душею і діями. Наразі ж сподіваємося, що дослухаєтеся до наших слів та виправите свої помилки, які нічим іншим, як зловживанням службовим становищем, ми не вважаємо. А це, як ви знаєте, карається по закону.

 Отправлено: 18.06.08 13:22. Заголовок: КУДИ ВПАЛА АБО СТЕК..

КУДИ ВПАЛА
АБО СТЕКЛА ЗАКАРПАТСЬКА ПРОКУРАТУРА?
Обласний прокурор пан Ю.Бенца на черговому брифінгу для
своїх, тобто “білих” ЗМІ, наголосив, що вона впала нижче плінту
са. Шкода, що не було кому поцікавитися, що він мав на увазі, та прослідкувати подальший хід його думок, адже нижче плінтуса розміщають комунікації, в тому числі і каналізацію, в яку можна не тільки впасти, а й стекти. Може, пан обласний прокурор саме це і мав на увазі? Якщо це так, то нам залишається тільки привітати його з тенденціями зростання так потрібної цій установі самокритики. Але мова піде не про плінтуси та каналізацію. А про причини, за якими уводиться цензура на обласні видання, які не мають права приходити на брифінги до обласного прокурора. Серед них саме ті, які ще намагаються захищати права людей, викривати факти зловживань та корупції в органах влади. На сьогоднішній день у чорних списках газети „РІО”, „Трибуна”, „Вісті тижня”, „Моя новинка” і, зрозуміло, „Правозахист”, у якого, мабуть, до прокуратури більш за всіх запитань, адже права людини – це наша тематика. Але пана прокурора проблеми порушень прав людей не цікавлять, адже їх потрібно вислуховувати та вживати заходів проти тих, хто їх порушує.
Є й інша причина. Численні факти зловживань та розкрадань як з боку працівників прокуратури, так і органів влади, про які представники цих видань, не дивлячись на всі посади та ранги, спитають, бо виконують свій громадянський обов’язок. А пану прокурору є чого боятися. Чого варта одна тільки історія з таємними могильниками для „Премікса”, адже по цих фактах треба проти винних порушувати кримінальні справи та притягати їх до відповідальності. Є багато іншої, не менш жахливої інформації про екологічні порушення та зловживання з боку влади, стосовно яких без карних справ просто не відповісти...
Чи, наприклад, розібратися ще в такому ж, не менш цікавому питанні про виділення влітку цього року 70 мільйонів гривень на МНС, на антипаводкові заходи на Закарпатті. Тобто на будівництво дамб, берегових укріплень тощо. І куди ж поділися ці гроші? І що найбільш цікаве за них побудовано і де воно знаходиться?! І чи знаходиться взагалі? Як бачите, шановні читачі, питань багато, а вирішувати їх нема кому. Саме з цих причин ЗОО ВГО „Правозахист” та інші громадські організації мають намір ініціювати звернення до прем’єр-міністра України, голови Верховної Ради, Президента держави, керівництва Генеральної прокуратури про зміщення з посади обласного прокурора пана Ю.Бенци як такого, який не справляється з покладеними на нього обов’язками і фактично своїми діями підриває авторитет влади.

 Отправлено: 18.06.08 13:27. Заголовок: ВИМАГАННЯ ХАБАРІВ… П..

ВИМАГАННЯ ХАБАРІВ…
ПРАВООХОРОНЦІВ НЕ ЦІКАВИТЬ?!
У минулому номері газети «Правозахист» ми надрукували за-
мітку: «Лікнеп для прокуратури, або що стоїть за порушенням
кримінальної справи», в якій мова йшла про те, як одна з районних прокуратур, в інтересах приватної особи, порушила кримінальну справу, яка за усіма ознаками мала б розслідуватися податковою міліцією. Про те, що людину, яка є науковцем і нічого не скоїла, бо є тільки співзасновником фірми, до того ж без права підпису, якою керували інші та розкрадали, почали тягати на дивні допити. Саме в них цей науковець і вбачає ознаки злочину – вимагання хабара.
Найбільш цікаве те, що протягом тижня, що минув, жодна правоохоронна структура не виявила інтересу до публікації, в якій вбачаються ознаки злочину – вимагання хабара. Може, читати не вміють?! Не поцікавилися наші правоохоронці, що це за прокуратура і що це за така «крута кримінальна справа». А вона, до речі, є цікавою, адже в ній фігурують факти викрадення матеріальних цінностей на суму 90 000 доларів США тими особами, які і написали заяву на науковця, що, за дивних обставин, прокуратуру не цікавить. А цікавить їх чомусь несплата податків у розмірі 12 000 гривень цими ж підприємцями, які намагаються перекласти вину на непричетного науковця. Саме в цьому, в діях прокуратури, вбачається вимагання хабара – інакше дії посадовця та його керівника пояснити неможливо.
Чому правоохоронці цього не бажають бачити? Що більш конкретне потрібно їм для порушення кримінальної справи за фактом вимагання хабара?
Тому і не дивно, що обласна прокуратура, за словами її головного керманича пана Ю.Бенци, впала нижче плінтуса. Бо справжніми показниками роботи цього органу є не слова, а конкретні справи. Хоча чому дивуватись? На початку року ми друкували інформацію про те, що за підсумками роботи наша Закарпатська обласна прокуратура посіла почесне… 27 місце з 27 областей. Тобто перебралася майже у «підвали»…
Чекаємо ваших дзвінків.

 Отправлено: 18.06.08 14:49. Заголовок: РЕЙДЕРСЬКІ МЕТОДИ НЕ..

РЕЙДЕРСЬКІ МЕТОДИ НЕПРИПУСТИМІ
Незважаючи на те, що в попередній публікації Тячівській міській
раді нагадувалось, що їй варто дочекатися рішення суду, перш
ніж домагатися бажаного силовим методом, була дана вказівка розігнати ринок “Гранат” у районному центрі силами Тячівського РВ УМВС. Вранці 17 листопада службові автомашини підрозділу ДАІ перекрили в’їзд на територію ринку, чим зірвали його роботу. 23 листопада наряд міліції знову забороняв працівникам ринку і підприємцям в’їзд на територію. 29 листопада міліція повністю зірвала роботу ринку. На всі запитання відповідь була одна: „Виконуємо рішення сесії”, але у рішенні сесії не йдеться про блокування нашої роботи. Ми зверталися безпосередньо до начальника Тячівського РВ УМВС з тим, щоб пояснити, що у нас є ухвала Господарського суду від 23.11.06 р., в якій мова йде про те, щоб вжити заходів до забезпечення адміністративного позову шляхом заборони вчиняти дії, направлені на виконання рішення Тячівської міської ради № 247 органами та установами, вказаними в пунктах 4-5 рішення, а також іншими особами. Однак, незважаючи на цю ухвалу, начальник міліції дає письмове розпорядження від 28.11.06 р. за №316 про вжиття дійових заходів щодо припинення торгівлі на території ринку „Гранат” з вимогою створення групи в кількості 25 працівників міліції і зобов’язанням мати при собі табельну зброю та спецзасоби.
Хто дав право міліції діяти, як рейдери? Слід зауважити, що жодного разу міліціонери не показали свої посвідчення і не представилися, як цього вимагає ст. 5 Закону „Про міліцію”. Ці дії відбувалися 17, 23 та 29 листопада 2006 року і полягали в перешкоджанні господарській діяльності АПП „Гранат” шляхом активного впливу на підприємців ринку МПП „Гранат” з метою приниження торгівлі, що є також їх господарською діяльністю.
Працівники Тячівського РВ УМВС неодноразово повторно, з використанням свого службового становища, протидіяли законній господарській діяльності підприємців ринку, протиправно вимагаючи припинити господарську діяльність шляхом перекриття доступу до торгових точок підприємців та блокування входу на ринок.
Зловживаючи владою та своїм посадовим становищем, начальник Тячівського РВ УМВС, на догоду міському голові, давав своїм підлеглим вказівку блокувати роботу ринку МПП „Гранат”. Тим самим він умисно вчинив дії, які явно виходять за межі його службових повноважень. Заподіяно шкоду інтересам як окремим громадян підприємців, так і інтересам юридичної особи – МПП „Гранат”. За такі дії теж передбачена відповідальність.

 Отправлено: 18.06.08 14:57. Заголовок: Мешканців гуртожитку..

Мешканців гуртожитку в Ужгороді виселяють на вулицю!


Сьогодні, 18 червня, 20 сімей, що мешкають у гуртожитку на проспекті Свободи в Ужгороді, подали заяву прокурорам Закарпатської області та обласного центру стосовно начальника відділу внутрішньої безпеки Ужгородської митниці, екс-начальника управління по боротьбі із економічними злочинами УМВС України у Закарпатській області.

Мешканці гуртожитку стверджують, що їхні помешкання (21 квартиру) посадовець викупив у ВАТ «Будівельні матеріали» за 195 700 гривень (близько 40 000 доларів, тобто 1 905 доларів за одну квартиру) у 2004 році та оформив на свою дружину Н. Бігунець, а згодом переоформив на свого батька. Підприємство, стверджують мешканці, узагалі незаконно продало гуртожиток, включивши його у ліквідаційну угоду, при оформленні процедури банкрутства. Прокуратура Ужгорода порушали кримінальну справу за фактом незаконно продажу гуртожитку, проте закрила її за відсутністю доказової бази. А Господарський суд Закарпатської області визнав дійсним договір купівлі. Натомість, таке рішення скасував Вищий господарський суд України, повідомили ЗІКу в правоохоронній громадській організації «Карпатська варта».

Мешканці проданого гуртожитку організували мітинг під стінами Ужгородської митниці, де заявляють, що не мають змогу придбати нове житло навіть у кредит та у разі виселення опиняться на вулиці з неповнолітніми дітьми. Проте одна з мітингувальників заявила, що більшість мешканців гуртожитку отримали квартири ще від підприємства, на якому працювали, а з гуртожитку не хочуть виселятися, бо там живуть їхні діти з уже власними сім’ями.

 Отправлено: 19.06.08 12:45. Заголовок: Потім до цього бізне..

Потім до цього бізнесу до-
далися „чорні”, живий то-
вар – дівчата для борделів та хлопчики для гомиків, наркотики, зброя, цигарки, апаратура, ліс, сировина, продукти харчування тощо. Це ж Закарпаття! Це ж 4 кордони! Це ж такі можливості, що в інших регіонах і не снилося. Історія зберігає багато випадків, коли вантаж, перетнувши кордони України та прямуючи до Росії, просто по наводці грабувався... або бандитами, або працівниками міліції, СБУ... Тому і маємо суцільне диво під назвою „ментовщина”, „гебнявщина”, адже інакше назвати те, що відбувається на теренах України, просто неможливо. Хоча і дивуватися немає чого: яка „держава”, такі і „правоохоронні” органи, які за виключенням окремих диваків, працюють суто на себе.
Розірвати цей злочинний ланцюжок у зв’язку із ситуацією, яка склалася, просто неможливо. Потрібна політична воля, відповідні кадри та розумний кадровий підхід, якого в Закарпатті фактично не існує Тому ці керівні „кадри” там зверху і тасують, наче карти в колоді, намагаючись витягнути для себе, і тільки для себе, свого „джокера”.
У ПОШУКАХ „ТЕМИ”
Підбір керівника на посаду
начальника обласного
УМВС – це важливе питання для керівника Міністерства, який працює на першу особу в державі. Це зрозуміло і не потребує роз’яснень, адже міліція, СБУ та прокуратура як в часи СРСР, так і „нової” України керівниками держави використовувалися, як каральні органи проти своїх громадян, партій та громадських об’єднань. Розмови про демократію є тільки розмовами. Доказом цього є закарпатські суди, в яких нині розглядаються кримінальні справи по звинуваченню тих чи інших працівників правоохоронних органів, які діяли не згідно Законів України і не власного бажання, а конкретної вказівки тої чи іншої посадової особи. І дивуватися немає чого. Правоохоронні органи – це корумпована, кланова система, якій розумні та віддані справі кадри не потрібні. Їй потрібні свої люди на потрібних місцях. Це і створило ситуацію, за якою саме корупція і доїдає цю державу разом з усіма гілками влади. Тому і не є дивним, що нині, як між „павуками” в банці за жирну „мушку” – грошовиту тему, що заплуталася в павутинні життя, і точиться запекла війна між нинішніми та колишніми правоохоронцями. Мова про боротьбу із організованою злочинністю вже якось не йде, адже саме вона є годівницею правоохоронних органів та судів усіх рівнів. Саме з цих причин кланова система, яка створилася в „державі” Україна, і працює суто на забезпечення теми, яка втілюється в життя саме за вказівкою “згори”... у якої вже давно протухла голова...
КРАПЛЕНИЙ „ДЖОКЕР”
Остання інформаційна
війна, яка найбільш жор-
стоко точилася в обласних ЗМІ, стосувалася минулого начальника УМВС в Закарпатській області генерала В.Варцаби і його команди – наближених керівників, які нині хто під слідством, хто звільнений на пенсію, а хто працює в інших областях. Слідуючи логіці римлян, які будь-яку подію тлумачили з позиції “кому вона вигідна”, а в нашому випадку мова йде про брудну інформаційну війну, то цілком логічно можна припустити, що друк анонімки на працівників закарпатської міліції в обласних ЗМІ 9 грудня 2006 року вигідний в першу чергу пану В.Варцабі та його людям, які прагнуть реваншу – повернення до влади, а вірніше до тих важелів, які дозволяють безкарно керувати контрабандними потоками та розкрадати наш край. Є серед них і такі, які встигають працювати на декілька фронтів. Такі собі політичні перевертні, які в силу своєї продажності та скаженої жадоби до грошей є особливо небезпечними і тому можуть навмисно закидати анонімний бруд в ЗМІ на своїх колишніх колег у сподіванні, що зможуть знову повернутись до корита. При цьому йде відповідне погодження як з політиками, так і силовиками, які мають реагувати на цей анонімний бруд, у черговий раз витягуючи цю, пробачте за вислів, ментівську “курву-перевертня” на владний міліцейський олімп. „Курви-перевертні” від міліції в нашій області усім відомі, тому немає потреби називати їхні прізвища. Хоча при необхідності я зроблю це у своїх наступних публікаціях.
Але повернемося до В.Варцаби. Як не дивно, а нині майже всі забули, що саме діями В.Варцаби і була доведена “до ручки” закарпатська міліція, про що, наприклад, свідчить газета «Старий замок» №41-42 від 27.05.2004 року у статті „Хто зрадив міліцію Закарпаття, або Чому наших правоохоронців «ментами» називають”. Були і десятки інших публікацій як в обласних, так і республіканських ЗМІ, які пан В.Варцаба та його команда, яка нині рветься до влади, в суді не оскаржила, а відповідно визнала такими, що відповідають дійсності. Статистика річ вперта, а пам’ять читача дуже коротка, тому в подальших публікаціях я нагадаю читачам та нашим окремим керівникам, про що писали обласні та республіканські ЗМІ в 2004 - 2005 роках.
ЗАКАРПАТСЬКІ ПЕРЕВЕРТНІ
Як усі пам’ятають, по за-
вершенні помаранчової
революції генерала В.Варцабу змінив молодий підполковник Ю.Рахівський, який за два роки спромігся стати генералом. Мова не про законність чи незаконність дій міністра Ю.Луценка, який призначав та присвоював звання. Проти останнього антикорупційних справ не реалізовано, так що стверджувати про незаконність його дій не є можливим. Мова про інше. Підполковник Ю.Рахівський зі своїми підлеглими прийшов на цю посаду на хвилі помаранчевих подій. Якими вони були, штучними, спровокованими чи якимось іншими, відповідь дасть час. Бажаємо ми це визнавати чи не, але правда його призначення полягає в тому, що цю посаду він зайняв без хабарів... бо нічого на той час не мав, та у нього ніхто нічого і не просив. Зрозуміло, що його наступним логічним кроком було розігнання тієї бандитської зграї перевертнів, які роками наживалися на підприємцях та пересічних закарпатцях. Волання про те, що викинули найкращих, не відповідає дійсності. І це доводиться дуже легко, про що більш детально та конкретно розповім у подальших публікаціях. Важким було і напрацювання авторитету, адже і понині, як мені відомо, самі ж закарпатські працівники міліції виявляють у себе перевертнів. Так що стверджувати про те, що нічого не зроблено і що стало ще гірше, ніж при В.Варцабі, буде невірним. Закарпатська міліція однозначно стала чистіше. Наскільки – це вже інше питання. Але потрібно чітко усвідомлювати, що держава, яка б вона не була, це є живий організм, у якому, якщо вражений корупцією тільки суд, то важко хворіють усі. А коли смертельно вражені усі... органи влади та правоохоронні органи?!
„ПОВІЯ” НА ЗАМОВЛЕННЯ
Вдумайтесь, шановні чи-
тачі, в подію, яка відбула
ся. Перевертень від правоохоронних органів, рвучись до влади, звертається до тих, які відповідають йому по духу, і друкує анонімку. Ті, хто її друкує, чітко усвідомлюють, що це анонімка, бо вона не підписана. Відсутні і документальні докази. Та і звідки вони візьмуться, коли це брудна анонімка, зліплена з пліток та власних кримінальних схем? Її друк у громадській думці в один день перекреслює та паплюжить дворічні напрацювання тисяч людей, яких було звинувачено в участі та співучасті в бандитизмі, рекеті, тортурах, катуваннях, торгівлі людьми, зброєю, наркотиками, розвагами з повіями тощо. Тобто в усіх смертних гріхах, на перелік яких не вистачить не тільки Кримінального кодексу, а й самої Біблії, адже головний анонімник стверджує, що «має» майже 50 статей на подібну тематику.
Нищівного удару друком цієї анонімки було нанесено і по журналістиці області, адже Вячеслав Федченко своїм кроком з друком статті – збірки пліток, бруду та власних кримінальних схем перевертня довів, що можна не поважати читача, видаючи анонімки за достовірні факти. Адже читач не знає, що комітет працівників міліції – це блеф, що звернення ніким не підписане, що немає доказів. На моє переконання, журналісти закарпатських видань мають дати оцінку діям В.Федченка. Своє слово має сказати і Закарпатська обласна організація Спілки журналістів України, відділ преси та інформації Закарпатської ОДА. Якщо серед журналістів завелися повії, то їх треба відмічати та відповідно „заохочувати” специфічними призами...
До речі, стосовно повій. Після В.Варцаби та В.Буковчаника саме „злочинець” Ю.Рахівський запросив на міліцейську базу відпочинку в „Бабаєво”... священика для освячення приміщень... після оргій, які там організовувало минуле керівництво УМВС. У логіку анонімки та анонімників це не вписується, бо живуть та пишуть, як по собі. Залишилося хіба що над закарпатською міліцією, яка за результатами далеко не пасе останніх, організувати щось на зразок Нюрнберзького процесу – свій, Ужгородський!
ГІДНА ВІДПОВІДЬ
Маячня якась хворої на го-
лову людини, скаже пе-
ресічний читач, читаючи анонімку невідомого комітету офіцерів міліції. Так, маячня! Але не все так просто. Зрозуміло, що люди оскаржать у суді цей бруд, але ніхто не поверне закарпатській міліції, спаплюженої діями В.Варцаби та його команди, честі міліції. Багато з нинішніх працівників працюють чесно, захищаючи права людей і потроху піднімаючи авторитет та чесне ім’я правоохоронного органу. Тому порцію чергового, анонімного бруду потрібно розцінювати не інакше, як конкретні кроки з розхитування державності, навмисної дискредитації органів влади. Про що, на мою думку, керівництвом УМВС має бути зроблено відповідне звернення на ім’я Президента держави. Відповідь цій паскуді, яка для своїх цілей вигадала цілий комітет офіцерів і прикривається ним, має бути гідною. На моє переконання, начальник УМВС в Закарпатській області генерал Ю.Рахівський, якщо він вважає себе справжнім офіцером, не звертаючи уваги на цю анонімну маячню, має ініціювати та наполягати на перевірці, як це не смішно, цього бруду... щоб у подальшому покарати тих, хто навмисно підриває авторитет влади, свідомо дезінформує громадськість краю. Способів для цього достатньо. Гра в паплюження держави та її органів влади не має пройти. Саме тому мають бути отримані відповіді на питання, за що будується пан Ю.Рахівський, чи є порушення в тому, що він влаштував своє родичку на роботу із окладом у 600 гривень та інших фактах, наведених в анонімці. Я не є симпатиком помаранчевого режиму та самого Ю.Рахівського, з яким працював. Він ще дуже молодий офіцер для генеральської посади, але треба віддати належне – він спромігся поставити роботу в карному розшуку на належний рівень та переломити ситуацію в багатьох підрозділах. І не його вина, що десятки кримінальних справ за хабарі ламають наші „некорумповані” суди, які тим самим заохочують злочинність. На противагу нинішнім підпільникам, які спроможні хіба що писати тільки анонімки, ця людина, за що її неможливо не поважати, свого часу, коли ще невідомо було, хто прийде до влади, не побоялася на весь зріст виступити проти кучмівського режиму... І його на відміну від В.Варцаби підтримали офіцери, які створили комітет і поставили свої підписи!
ПІДПІЛЬНИК „КІНДРАТ”
Нині під час чергової кризи
влади та протистояння
між урядом та Президентом держави, привід дійсно вдалий для перетасовки „джокерів”. Тому спокійно можна власні бандитські та контрабандні схеми повісити на інших, волаючи, що звільнили найкращих офіцерів. Звідки ж тоді в них шикарні вілли та особняки вартістю від 500 000 та більше доларів США як в Україні, так і за її межами? Звідки шикарні авто від 50 000 доларів США і більше майже на кожного члена сім’ї та бізнес на десятки мільйонів доларів США? Що, все чесно зароблено на одну зарплатню?! Нині вони знову рвуться до влади... щоб мати ще більше грошей, торгуючи нашими дітьми, супроводжуючи нелегальні потоки. Контрабанду тощо. Чи це не так, пане анонімнику?! Подай голос, песиголовцю! Покажися, наш підпільнику „Кіндрат”! Чи, може, слабо!? Не покажешся, бо боїшся! Бо руки твої по лікті у крові. Чи, може, вже забув?! Але Бог про тебе не забув!
І наостанок, ще одна невеличка ремарка. На мою думку, врятувати як українську так і закарпатську міліцію може тільки жорстка кадрова політика... часів СРСР, коли в нас не було начальників з місцевих. Закарпатець на посаді керівника УСБУ, прокуратури, УМВС – це перш за все кумівство та сімейна клановість. Нехай працюють генералами... на славу Закарпаття в інших областях. І нам спокійніше, і головне – зловживань менше. Але для цього, щоб запобігти остаточному руйнуванню держави, Президенту потрібно вже нині вводити в Україні надзвичайний стан і починати реальну боротьбу з корупцією... в першу чергу позбавивши суддів їхньої недоторканності. А далі чистити та чистити наше суспільство від усякого виду перевертнів... з повною конфіскацією усього незаконно нажитого.
Далі буде.
Віктор Балог,
пенсіонер МВС, м. Ужгород.

 Отправлено: 19.06.08 12:59. Заголовок: На початку грудня ма..

На початку грудня майже всі закарпатські обласні видання отримали у свої поштові електронні скриньки шокуюче звернення від так званого комітету захисту працівників міліції – не учасників подій на стадіоні “Авангард” та помаранчевої революції, постраждалих від режиму Ю.¬Рахівського, яке згодом надрукували дві газети. Чому ми саме робимо акцент на словах “так званого”? Відповідь полягає у тому, що такого комітету в Закарпатській області ніколи не існувало і навряд чи він з’явиться в найближчий час. Нічого не поробиш, такий вже в наших закарпатців менталітет – усе робити чужими руками і після того, як все відбулося.
Стверджувати це дозволяє сам матеріал, отриманий також і нами. Він ніким не підписаний і, зрозуміло, окрім електронних слідів – місця відправки, що також не важко встановити, не має юридичної адреси. Якщо говорити простіше, то закарпатські ЗМІ отримали анонімку, що має конкретну мету. (До речі, це далеко не перший випадок використання обласних ЗМІ для усунення зі своїх посад правоохоронних керівників з виводом на звільнені місця своїх людей. У минулому столітті цю традицію започаткувала нині майже зникла, а в той час найбільш потужна газета „Срібна земля”, яка спочатку воювала з професіоналом Ф.Дорчинцем, а потім усувала генерала Безбородого. – Прим. Редакції). Далі пішов друк цієї анонімки на шпальтах обласних видань. У газеті „Вісті тижня центр” вона вийшла в скороченому варіанті і без прізвищ. Причина зрозуміла. Досвідчений керівник видання, знаючи, що за друк анонімки можна отримати позов до суду, і не один, розумно відредагував текст, а повний текст передав до правоохоронних органів.
На противагу цьому виданню, молодий редактор Вячеслав Федченко вирішив, чітко усвідомлюючи, чого він хоче та можливі наслідки, які неминучі, погнатися за дешевим скандалом і надрукував анонімку... І протягом одного тижня від скривджених офіцерів отримав кілька судових позовів. Не важко передбачити результати їхнього розгляду. На редактора, який за „30 срібляників” дав себе використати як „гарматне” м’ясо, чекає повний погром, бо довести з 95% надрукованого ним просто неможливо, оскільки воно не відповідає дійсності і є нічим іншим, як частково плітками, а також кримінальними схемами минулих перевертнів від міліції. Але мова нині не про це, а про газетний „піар”, який має на меті привести до владного обласного міліцейського „олімпу” того, хто і стоїть за ним. Адже відразу ж на перевірку цієї анонімки було підключено правоохоронців різного рівня.
Саме з цих причин пропонуємо вашій увазі лист колишнього працівника міліції, який не рветься до владного корита, але має своє власне бачення подій, які чергово разу стали розгортатися на теренах нашої області. З метою безпеки, ми, наперекір його побажанню, змінили його прізвище, дещо відредагували. Текст друкується зі скороченнями.

 Отправлено: 20.06.08 12:11. Заголовок: Голові національного..

Голові національного комітету по боротьбі з корупцією;
Локотош Марії Михайлівни,
вул. Л. Українки, 172,
с. Видричка Рахівського району
ЛИСТ-СКАРГА
Обставини змушують мене
звернутися до Вас за до-
помогою, адже п’ять років оббиваю пороги Рахівської прокуратури з надією, що там знайду захист своїх прав. Я вже не пам’ятаю кількості моїх скарг, заяв до вищих інстанцій щодо бездіяльності прокуратури району та області з приводу притягнення до відповідальності посадових осіб, які взяли участь у підробці документів. А саме:
1) архітектора Копача І.І., який видав завідомо незаконний план перебудови Баранюку-Мишинському;
2) сільського голову Видричанської сільради Шемота М.М., який видав фіктивне рішення сільради;
3) екс-начальника Рахівського районного відділу земельних ресурсів Дзядіва Ю.Й., який видав землевпоряднику Видричанської сільради Калинюку В.В. абрис для виправлення цифр.
Почну з того, що на ділянці 0,13 га проживає двоє господарів – я і моя донька (відповідна довідка сільради та документ про спадщину є). Отже, закид про те, що цю ділянку я займаю сама, є безпідставним. Але це так, для інформації. Суть же справи полягає в тому, що нашому сусідові Баранюку-Мишинському Василю Васильовичу, який проживає за адресою с. Видричка, вул. Л. Українки, буд. 174, захотілось, аби йому передали у приватну власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства загальною площею 0,18 га, яка була виділена йому у постійне користування. З них 0,08 га – рілля, 0,07 га – сінокіс і 0,03 га вже забудована. Видричанська сільрада пішла Баранюку-Мишинському назустріч.
Не знати з якого дива (про це можна лише здогадуватися), сільський голова Видричанської сільради Шемот М.М. підробив і видав про це незаконне рішення № 18 від 4 грудня 1997 року нашому сусідові. Що мої слова справді відповідають дійсності, є доказ. Це довідка № 18 начальника архівного відділу Рахівської райдержадміністрації Г.Кухар від 4 грудня 2002 року. У ній чітко і зрозуміло сказано: „Повідомляю, що в рішеннях сесій та виконкому Видричанскької сільради за 1997 рік рішення про передачу в приватну власність Баранюку Василю Васильовичу земельної ділянки немає”. Тобто злочин, вчинений посадовою особою Шеметом М.М. – очевидний.
А далі начальник Рахівського районного відділу земельних ресурсів Дзядів Ю.Й. видав з архіву землевпоряднику Видричанскої сільради Калинюку В.В. абрис для виправлень.
Архітектор Рахівського райо-
ну п. Копач І.І. видав завідо-
мо незаконний план перебудови Баранюку-Мишинському, в якому вказав розрив 1 м, що в натурі не існував і ні в якому документі не значиться. План виданий 10 квітня 2001 року, а землевпорядник Видричанської сільради п. Калинюк сам особисто 12 квітня 2001 року самовільно переніс огорожу на 1 м, збільшивши ділянку сусіда за рахунок нашої землі.
Звичайно, що вся ця справа замішувалася на брехні, на брехні росла. У документах підроблено підписи мого чоловіка та підпис Костак І.Ю., цифри. З якихось незрозумілих причин за результатами обмірів ділянки Баранюка-Мишинського, проведених двома комісіями з участю помічника прокурора Рахівської прокуратури п. Чічака та помічника прокурора Ластовічака, земвідділом виготовлено дві схеми, які не відповідають одна одній та Державному акту. Але ці брехливі схеми не опротестовані вищезгаданими працівниками прокуратури. Чому? Яка ж тоді була їхня роль у складі цих комісій?
Я подала заяву у Рахівську прокуратуру, аби щодо винних посадових осіб було відкрито кримінальну справу. Однак там не поспішали цього робити. Присилали мені різні відписки не по суті або просто не відповідали. Не одну відповідь дав мені і прокурор області п. Бенца, у яких брехня покриває брехню. Ось один з цих „шедеврів” від 18 листопада 2005 року:
„Встановлено, що 20 січня 2004 року прокуратурою Рахівського району відносно землевпорядника Видричанської сільради Калинюка В.В. порушено кримінальну справу за ч. 1 ст. 366 КК України, яка скерована до Рахівського районного суду, вироком якого останнього визнано винним та засуджено.
Оскільки ні під час досудового слідства, ні в ході судового розгляду зазначеної кримінальної справи судом не здобуто жодних даних, які б підтверджували вину Видричанського сільського голови Шемота М.М. та начальника Рахівського районного відділу земельних ресурсів Дзядіва Ю.Й., то відносно них прокуратурою Рахівського району обґрунтовано відмовлено в порушенні кримінальної справи. З прийнятим рішенням прокуратура області погоджується”.
Отже, пан Бенца погоджуєть
ся з тим, що злочинців не
треба карати. Це ж як зрозуміти?! Чи для нас одні й ті ж закони стосовно різних людей діють по-різному? Але тоді хочу, аби мені вказали такий документ, котрий подібне дозволяє. Але його, як і законного рішення Видричанської сільської ради № 18 від 4 грудня 1997 року, просто в природі не існує. І про це добре знають і в районі, і в області. Однак прикривають посадовців, прикривають брехню, не дають здійснитися правосуддю. Слідчий Рахівської прокуратури С.Малицький відмовляє у порушенні кримінальної справи проти голови с. Видричка Шемота М.М. (як свідка!) та Дзядіва Ю.Й., мотивуючи це тим, що вони не знали, що підписи Локотош Ю.Ю. та Костак І.Ю. на абрисі та акті про перенесення меж у натурі, підроблені. А бідний Шемот М.М. „через завантаженість роботи” не подав вчасно до архіву рішення виконкому від 4 грудня 1997 року (згідно довідки начальника архівного відділу Рахівської РДА Г.Кухар, „сільська рада передала на державне зберігання документи виконкому та ради за 1997 рік в липні 2001 року). Тобто тоді, коли складалися протизаконні і брехливі акти та зростала за наш рахунок земельна ділянка нашого сусіда. Однак на це ніхто не звертає уваги. Очевидне залишається для прокуратури району та області таємницею, покритою мороком.
Я пишу в обласну прокуратуру, аби було поновлено розслідування по групі осіб, винних у підробленні Держакту, який Рахівський районний суд визнав недійсним, оскільки це фальшивка і підробка. Однак прокуратура „не вбачає підстав для втручання”, мотивуючи тим, що справа знаходиться на розгляді у Верховному Суді України. Господи! Я вже втомилася пояснювати, що там лежить справа про повернення чи неповернення мені землі. І суд дійсно це вирішить. А у прокуратури області я прошу зовсім іншого – поновити розслідування проти посадовців, які, зловживаючи посадовим становищем, скоїли проти мене груповий злочин, замішані в корупції (адже ніхто б за „дякую” нічого не підробляв, наражаючи себе на небезпеку, що зрозуміло, здається, навіть і дитині). Та обласна прокуратура не вбачає з цього приводу „підстав для втручання”. Це що, є нормою для неї?!
Треба сказати, що брешуть не тільки мені, а й Генпрокуратурі, нехтують усіма чинними вимогами. Так, 9 лютого 2006 року я звернулася до Генпрокуратури із скаргою про те, що прокуратура Рахівського району є зацікавленою у прикритті протиправних дій голови сільради с. Видричка Шемота М.М., працівника районного відділу земельних ресурсів Дзядіва Ю.Й., архітектора Копача І.І., які, зловживаючи службовим становищем, творять беззаконня. 20 лютого 2006 року мені було повідомлено з Генпрокуратури Куліковським М., що моя скарга направлена до обласної прокуратури для проведення ретельної перевірки щодо неправомірних дій вищезгаданих осіб. 2 березня 2006 року обласна прокуратура направила її прокурору Рахівського району Конару В.І. Відповідь Рахівської прокуратури видана мені 17 травня 2006 року канцелярією прокуратури – помічником прокурора Чічак І.Я. Тобто відповідь дана із затримкою в 41 день, або розглядалася Рахівською прокуратурою з 2 березня по 17 травня з грубим порушенням Закону України „Про звернення громадян”, вимоги ст. 18, п. 4 – бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; ст. 19. п. 1 – об’єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; ст. 19, п. 2 – на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; ст. 20 – термін розгляду звернень громадян. Вимоги перерахованих статей цього Закону жодного разу прокуратурою не були виконані. Вказане прокуратурою посилання на ст. 8 даного Закону безпідставне. Відповідь прокуратури надана не по суті скарги, відповідно до вимоги ст.ст. 18-20 Закону України „Про звернення громадян”.
Тож я хочу почути відповідь: „Хто має спитати із згаданих вище працівників прокуратури, які все прикривають і дають трафаретні відписки?”
Як на мене, то наведене мною є свідченням того, що у Рахівському районі продовжується розгул корупційних зв’язків під прикриттям прокуратури. А прокуратура обласна не бачить „підстав для втручання”...
Сподіваюся, що хоч Ви зацікавитеся цим небезпечним явищем та зробити все, аби його викрити і викорінити. Бо у державі, яка на всіх перехрестях кричить, що вона правова – таке творитися не повинно!!!
З повагою,
МАРІЯ ЛОКОТОШ.

 Отправлено: 23.06.08 16:45. Заголовок: Чи правда,. прокурор..

Чи правда,. прокуроре Тячівського району пане
В.П.Братюк, що наприкінці вересня 2006 року
на в’їзді в м. Тячів на автомобілі „Октавія” сталевого кольору вами, в нетверезому стані, було скоєно ШТП – зіткнення з вантажним візком, запряженого конем?
Чи правда, пане прокуроре, що ви на місце ШТП викликали свого водія, якого залишили на місці пригоди як особу, що її скоїла, а самі накивали п’ятами?
Чи правда, пане прокуроре, що потерпілий пан О.О.Штий, який мешкає в м. Тячів по вул. Вакарова, 1, унаслідок ШТП отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості та 1000 доларів компенсації за них та коня, якого було дорізано?
На місце пригоди виїжджала оперативно-слідча група на чолі з інспектором ДАІ В.Поповичем. Чи правда, пане прокуроре, що матеріали вказаної ШТП в РВ УМВС Тячівського району відсутні? Якщо так, то де вони і куди дивляться керівництво та інші контролюючі органи, зокрема УСБУ в Тячівському районі, адже це не тільки корупція, а й злочин.
Чи правда, пане прокуроре, що вам в м. Тячів по вул. Івана Франка нібито за кошти Тячівської міської ради придбали будинок? (Власниця запросила за нього 35 000 доларів США. – Прим. Редакції) Якщо це так, то питання: скільки Тячівська мерія реально заплатила за цей будинок і за які такі заслуги перед районом?!
Чи правда, пане прокуроре, що нині ви, через своїх підлеглих викликаєте до себе різних підприємців району, з якими спілкуєтеся про їхні результати роботи?
Чи правда, що якщо підприємці не йдуть на грошовий „контакт”, то за вашою вказівкою починаються перевірки цих підприємців різними контролюючими службами району?
Панове прокурори, в тому числі і обласний, чи не вбачаєте ви в цих діях ознаки злочину у вигляді рекету?
Чи правда, пане В.П.Братюк, що ви у своєму районному оточенні всюди наголошуєте, що ви „син” обласного прокурора, тому вам усе зійде з рук? (Сином він не є, але родичем доводиться. – Прим. Редакції).
Чи правда, пане В.П. Братюк, що як службову машину ви використовуєте автомобіль без документів ВАЗ 2199 №35047 РЕ сталевого кольору, що належить вашому підлеглому, колишньому однокурснику Я.Дьологу?
Чи правда, пане прокуроре, що нещодавно до вас надійшли матеріали стосовно пропонування хабара – 200 доларів США працівникам Тячівського ВБРСВ мешканцем с. Терново Андрієм Б., який має рулетку і до цього, з його слів, постійно давав хабарі працівникам цього підрозділу?
СВОЇХ Б’ЮТЬ – ТІКАЙ
Чи правда, що наприкінці грудня 2006 року під
час чергування в нічну зміну в с. Грушево
працівника Тячівського РВ УМВС І.Сюрма було побито невідомими особами, а інші працівники міліції, які були із ним, втекли?
Чи правда, що наступного дня заступник начальника Тячівського РВ УМВС став примушувати його написати рапорт на звільнення? (Цікаво, за що? – Прим. Редакції).
Чи правда, що з 25 на 26 грудня 2006 року працівник ДАІ Тячівського УМВС в Закарпатській області В.В.Пелих у с. Калина у приватній квартирі В.Бойчук побив пенсіонера міліції Е. Сера?
Чи правда, що начальник ДАІ Тячівського РВ УМВС пан Е.Фейєр за певну суму цей інцидент владнав?
Від редакції. Відпрацювання інформації проводилося в телефонному режимі. Тому вибачаємося за можливі неточності у прізвищах. Більш детально – в наступних номерах, після відвідин району, про інших, не менш „бідних” та впливових правоохоронців Тячівщини.

 Отправлено: 23.06.08 16:47. Заголовок: Шановна редакція газ..

Шановна редакція газети „Правозахист”! Звер-
нутися до вас заставила наша біда і без
діяльність правоохоронних органів Виноградівського району.
Щоб стало зрозуміло, про що мова, почнемо з самого початку. 19 червня 2004 року приблизно о 23 годині 20 хвилин на вулиці Дружби в селі Теково Виноградівського району було скоєно дорожньо-транспортну пригоду, в результаті якої загинуло двоє наших дітей – Монда Едуард Васильович, 1986 року народження, та Дудаш Аніта Іванівна, 1989 року народження. Наїзд на них скоїв житель Виноградова Чепак Віталій Федорович, 1974 року народження, який був у стані алкогольного сп’яніння. З місця пригоди він втік, не зупинився і не надав допомоги потерпілим.
Як і годиться у такому випадку, за справу взялися правоохоронні органи. Але якоюсь дивною була їхня поведінка. З боку міліції не було вжито ніяких заходів для затримання вбивці. Натомість ми спостерігали пасивність стражів порядку. Так, зі слів чергових служби, вони затримали Чепака тієї ж ночі (це вони сказали нам у приймальному відділенні ЦРЛ тоді ж). Але згодом чомусь нам вже говорили інше – що він втік від працівників внутрішніх органів!!!
10 липня 2004 року слідчий СВ Виноградівського РВ УМВС України в Закарпатській області, лейтенант міліції Попович В.І. видав постанову про притягнення Чепака Віталія в якості обвинувачуваного по кримінальній справі № 3318104, пред’явивши йому обвинувачення в скоєнні злочину, передбаченого ст. 286, ч. 3 КК України. У ній Чепак проходить як „раніше судимий 14 листопада 1995 року”. Однак притягувати до відповідальності не було кого, бо вбивця перебував невідомо де. Тоді той же слідчий виносить другу постанову від 17 серпня 2004 року – про оголошення обвинуваченого в розшук. Але диво! Тут уже Чепак проходить як „раніше не судимий”!
Але ці перли – просто ягідки у порівнянні з тим, що було далі. Так, із певних джерел до нас дійшли чутки, що Чепак переховується у сусідній Угорщині. Ми зразу ж повідомили про це працівників міліції. Але вони й не думали нічого робити, аби його знайти та притягнути до відповідальності. В Інтерпол в якості розшукуваного не подали. Хоч запевняли нас, що саме так і потупили, що все під контролем і скоро винуватець смертей двох молодих людей буде затриманий. Два роки ми чули ці балачки, а роботи не бачили ніякої.
18 грудня 2004 року ми попросили допомоги у цій справі в працівників прикордонної служби Угорщини, надавши їм відповідну інформацію та фотографію Чепака. Через день він був затриманий ними у м. Ніредьгаза, про що було сповіщено слідчого Поповича В.І. Екстрадиція мала відбутися у березні 2005 року через м. Чоп, куди Чепак був доставлений у супроводі начальника прикордонних військ Угорщини. Але з української сторони відповідні служби з невідомих причин за ним не приїхали.
Простоявши довгий час на кордоні (зі слів начальника Угорського штабу прикордонників), Чепака знову відвезли у в’язницю м. Ніредьгаза, де він пробув до 15 серпня 2006 року. Відсидівши термін за злочини, які скоїв у цій країні, він був відпущений на волю. Адже не було ніяких офіційних санкцій на його арешт, бо його розшук через Інтерпол не був оголошений.
Понад два роки ми з вірою у правовий захист чекали, коли нас повідомлять про арешт вбивці наших дітей, але так і не дочекалися. А в жовтні 2006 року багато людей, що знають Віталія Чепака, бачили його то в м. Виноградові, то в селах району. Ми знову звернулися до начальника внутрішніх справ Виноградівського РВ УМВС Бутоша М.М. із запитанням, як то так вийшло, що Чепак на волі, звичайні люди його бачать, а міліція – ні. Але він сказав, що нічого не знає ні про перебування Віталія у в’язниці Угорщини, ні про його теперішнє місцезнаходження. Та на наше наполегливе прохання пан Бутош попросив зайти до його кабінету начальника карного розшуку Ярослава Ониська і з’ясувати питання по цій справі. Пан Онисько підтвердив, що дійсно приблизно в серпні 2006 року була відпущена з в’язниці в Угорщині одна особа з такими даними, але не зійшлася одна буква у документах. Із певних джерел знаємо, що зі сторони Угорщини сталася помилка у прізвищі Чепака. Але ж усі інші дані та обличчя на фотографії зійшлися! Та й на наше запитання, хто ж та особа, про яку кажуть, що то нібито не Чепак, не могли нам відповісти у Виноградівському РВ УМВС. Чи не захотіли…
Ми не розуміємо такої поведінки наших правозахисників, тих людей, хто мав би захищати наші інтереси. Чому вони не захотіли прийняти Чепака з рук прикордонників Угорщини, чому дали йому можливість спокійно вийти із в’язниці Ніредьгази на волю та й далі вести розгульне життя, у той час коли наші діти вже два роки лежать у сирій землі? Як сталося, що знайдений убивця в той же день, коли він скоїв злочин, від правоохоронців втік? Думаємо, що дружки Чепака з міліції самі відпустили його з умовою, що він виїде з країни.
Доходить до цинізму. Коли ми звертаємося до
начальника міліції Виноградівського району чи
до прокуратури, то нам пропонують знайти Чепака В.Ф. і привести до них, а вже вони тоді його заарештують. Хіба це не знущання над вбитими горем батьками? Чи достойні такі особи носити міліцейські погони?
Ми ще мали надію, що управління Міністерства внутрішніх справ у Закарпатській області якось зрушить цю справу з мертвої точки, заставить своїх підлеглих працювати, а не робити вигляд, що працюють. Та й там нічого не добилися. Написавши звернення з приводу тяганини та неналежного розслідування слідчими СВ Виноградівського РВ УМВС, отримали відповідь від нічим не кращого від них заступника начальника обласного управління М.М.Піняшка. У ній він дає нам формальну відписку, яких продукують тут тисячами, що „факти, викладені у зверненні, перевірені. Проведено службову перевірку, в ході якої порушень вимог кримінально-процесуального законодавства України під час проведення досудового слідства у кримінальній справі № 3318104 не встановлено”.
Отакої! Ніби й не було ігнорування нашого звернення слідчими про те, що Чепак знаходиться в Угорщині, що його знайшли прикордонники цієї країни і привезли на кордон в Чоп для передачі українській стороні, що він знову у в’язниці Ніредьгази, що вийшов звідти і тепер розгулює по рідній Виноградівщині. А якщо не було, то й порушень „не встановлено”. Чудово!
Однак це нас абсолютно не влаштовує. Тому просимо „Правозахист” надрукувати нашу розповідь. Хай знають в усій області (і не тільки!), як працюють наші доблесні міліцішти, „чесно” відробляючи свої гарненькі зарплати, на які йдуть наші податки, рятуючи злочинців від законної кари, а не захищаючи потерпілих. Можливо, хоч після цієї публікації правоохоронці задумаються, їм стане соромно і вони таки виконають свій обов’язок, свою основну роботу.
З повагою,
ДУДАШ К. та МОНДА В.,
с. Теково, Виноградівський район.

 Отправлено: 23.06.08 17:17. Заголовок: м. Київ, 220, вул. Б..

м. Київ, 220, вул. Банкова, 11
Адміністрації Президента України
Махньова Віктора Васильовича,
м. Берегово, вул. Мужайська,
117/14 Закарпатської області
СКАРГА
Шановні панове, зверта-
юся до Вас зі скаргою у
такому питанні. У 2002 році, десь на його початку, Берегівським районним судом було прийнято рішення про стягнення з мене заборгованості за квартплату і комунальні послуги на користь ВУЖКГ в сумі 1391 гривню, а також стягнення судових витрат в сумі 51 гривню та виконавчого збору в сумі 72 гривні.
17 грудня 2002 року мені було надіслано копію виконавчого листа, де було запропоновано виплатити вище запропоновану суму. Судові витрати і виконавчий збір я заплатив і квитанції віддав державному виконавцю. Прізвища його, на жаль, я вже не пам’ятаю. Суму боргу я погашав поступово. У листопаді 2005 року погасив її повністю із знецінених вкладів колишнього „Ощадбанку”.
17 січня 2007 року на мою адресу прийшов лист з державної виконавчої служби Берегівського району за підписом старшого виконавця Опріш Тетяни Іллівни. У ньому було вказано, що я маю з’явитися у виконавчу службу. 19 січня 2007 року я прийшов по цьому виклику. Прийняла мене Опріш Т.І., яка показала мені справу 4-річної давності, і сказала, що я маю заплатити борг та інші витрати. Я показав їй довідку з ВУЖКГ, що боргу за мною нема. (Квитанцій про сплату судових витрат і держмита у мене немає, оскільки я віддав їх судовиконавцю ще 4 роки тому). На це пані Опріш сказала, що треба заплатити повторно. Я запитав, чому за 4 роки мене ніхто не викликав, а тільки тепер згадали. Тоді Опріш сказала, що то не повинно мене цікавити. Їй доручено цю справу, і вона має її виконувати. Почала погрожувати, що викличе дільничного міліціонера, поїдемо на квартиру і вона зробить опис майна. І тут же з кабінету начальника Гонака Михайла Михайловича зателефонувала в міліцію. Я попросив, щоб дільничний не приходив, треба вирішити це питання по-іншому. При цьому пан Гонак сказав: „Ми можемо посадити вас на 15 діб за те, що не хочете платити і заважаєте нам працювати”.
Під таким тиском Опріш Т.І.
змусила мене написати
заяву, де було вказано, що коли я протягом доби не заплачу, то до мене будуть застосовані заходи згідно ст. 88 „Положення про виконавчу службу”.
Я запитав, що то за стаття і попросив Опріш її прочитати. Тетяна Іллівна відповіла, що по цій статті мені грозить штраф від 170 до 510 гривень. І тут же взяла протокол, щоб мені його виписати.
Я пенсіонер. Грошей у мене небагато. Тому сказав, що виплачу в понеділок, 22 січня 2007 року. Частину суми в розмірі 65 гривень виплатила донька. 22 січня я заніс квитанцію до Опріш Т.І. та пояснив, що коли одержу пенсію, то заплачу другу частину і що це буде не раніше 10 лютого. При цьому запитав, як прізвище її начальника в Ужгороді та яка адреса, де знаходиться його контора. На це пані сказала: „Гроші на поїздку в Ужгород є, а на оплату немає. Я вам не листоноша й адреси не даю”. Стала погрожувати мені, що пустить в хід заяву, яку я підписав під її тиском і тиском Гонака М.М.
У цей же день у розмові із
знайомим я дізнався, що
таких справ, як моя, в Берегівській державній виконавчій службі є кілька десятків. І якщо Опріш Т.І. та її начальник Гонак М.М. такими методами будуть вибивати борги по них, то це пряме порушення прав людини.
Прошу вас допомогти, аби по моїй скарзі відповідні служби провели перевірку, а також і тих справ, термін яких складає більше трьох років, і по яких провадження не припинено.
Редакцію газети „Правозахист”, крім цього, прошу по можливості надрукувати мого листа. Бо проблему не можна вирішити, якщо про неї нхто не знає.
З повагою
ВІКТОР МАХНЬОВ,
м. Берегово.

 Отправлено: 25.06.08 13:52. Заголовок: http://www.tribuna.o..

У черговому номері газети «Новини Закарпаття» опубліковано повідомлення прес-служби прокуратури області, де обласний прокурор Юрій Бенца повідомив закарпатцям новину про нібито вимагання заступником прокурора міста Ужгород Андрієм Малиничем у мера обласного центру Сергія Ратушняка 500 тисяч доларів за «припинення цькування міської ради».

Як видно з повідомлення, Андрій Малинич нібито згадав, що у нього є честь, гідність та ділова репутація й поскаржився на газети самому Юрію Бенці.

Звичайно, що честь, гідність і ділова репутація є у кожного, навіть злодія. Останнім часом широкому загалу про ту злодійську честь відомо через детективну літературу, кіно та музичні твори на кшталт блатних шансонів, де пропагується романтика кримінального світу.

Та мова наразі не про честь, а про престиж та авторитет органів прокуратури, що ніяк не в’яжеться з прізвищем відомого бізнесмена Ужгорода Андрія Малинича – по сумісництву працівника міської прокуратури. Можливо, пану Бенці важко вгледіти з Мукачева, що ж робиться в Ужгороді, тому він вустами власної прес-служби намагається переконати загал, що нібито звинувачення Андрія Малинича у здирництві не більше і не менше є паплюженням престижу прокуратури.

 Отправлено: 27.06.08 10:22. Заголовок: У № 5 (192) від 6 лю..

У № 5 (192) від 6 лютого 2007 року в нашій газеті була надрукована замітка „Прокляті гроші”, у якій мова йшла про те, як працівники міліції, що несуть свою службу на території залізничного та автобусного вокзалів міста Ужгород, брали гроші у хворої жінки за те, що не проганяли її з нехитрим крамом, яким вона торгувала навпроти хлібного магазину. Про цей випадок кореспонденту розповіла одна з очевидців.

На днях в редакцію над-
ійшов сердитий лист за-
ступника начальника УМВС України в Закарпатській області М.Г. Ийбера. Подаємо його зміст:
„Повідомляю Вам, що по факту, викладеному в статті „Прокляті гроші”, проведено службову перевірку. Опитані працівники міліції, які несуть службу в денний час доби по охороні громадського порядку в м. Ужгород, пояснили, що на території обох автостанцій м. Ужгород торгівлі у невстановленому місці на даний час немає. Не виключено, що особа, яка надала інформацію журналісту газети „Правозахист”, мала на меті скомпрометувати працівників ОВС, які приймали участь у припиненні торгівлі в невстановлених місцях, в тому числі і на території автостанції на пл. Привокзальна.
Факти, викладені в статті „Прокляті гроші” газети „Правозахист”, свого підтвердження не знайшли”.
Вельмишановний пане Ийбер! Оскільки нас звинуватили в неправдивості поданого матеріалу, ми вирішили детальніше дізнатися про те, що так вперто заперечують Ваші підлеглі. Чесно кажучи, великих труднощів це не викликало. Знайшлося чимало людей із навколишніх торгових точок (і не тільки!), які добре знають жінку, про котру була наша розповідь. Звати її Настя. Живе в Чернівцях. Одинока, ніколи не була заміжня. Виросла у багатодітній сім’ї. На жаль, тяжко захворіла. Аби заробити гроші на онкооперацію, купляла товар у Чернівцях, де він дешевший, та привозила його на продаж в Ужгород. Звичайно, що дозволу на торгівлю не мала. Адже за нього треба було платити гроші, яких у Насті й так не було. Зрозуміло, що мала підставу боятися, аби її не прогнали з несанкціонованого місця торгівлі. Цим і користалися правоохоронці. Очевидці (вже не одна „особа, яка мала на меті скомпрометувати працівників ОВС”) з неприхованим обуренням читали Вашого листа, пане Ийбер, і розповідали, що кожен день споглядали одну й ту ж картину. Недалеко від місця торгівлі Насті зупинялася міліцейська машина. З неї виходив один правоохоронець. Повільно підходив до жінки, нахилявся над товаром, ніби щось вибираючи, а та, з переляком в очах, швиденько всовувала йому до рук гроші. Такса була постійною і щоденною: 10 гривень. Люди казали, що Настя не дерла з покупців останню шкуру, робила невеликі надбавки. Бували дні, що тої десятки й не вторговувала. А ще ж за куточок, який винаймала, повинна була платити. Однак це нікого не обходило. Часом за те, що закриють очі на порушення, жінка привозила міліціонерам чорні гольфи на замовлення. Знову ж таки навіть і не за „спасибі”, бо цього слова їй ніхто не говорив...
Всі, з ким довелося роз-
мовляти, казали, що На-
стя панічно боялася міліціонерів, які не раз намагалися вигнати її із зайнятого місця. За неї заступалися ті, хто мав дозвіл на торгівлю, брали гріх на душу, запевняючи людей у мундирах, що жінка торгує їхнім товаром. Підгодовували її, приносячи гарячу їжу, коли мерзла від холоду, шкодуючи витратити зайву копійчину собі на склянку чаю. Брали на зберігання до себе сумки з її крамом. Розповіли навіть і те, що від Насті якісь поганці крали товар, однак вона жодного разу не наважилася звернутися за допомогою до правоохоронців.
Ті ж очевидці розповіли, що жінці зробили складну операцію. Мали робити другу, однак відмовилися. Нині Настя вже не ходить. Перебуває в лікарні в Чернівцях.
Мало того, наголосили, що міліціонери брали гроші не тільки з неї, а й з ще однієї хворої жінки, яка через недугу вже й не торгує...
Пане Ийбер! Очевидці про-
сили Вам передати, що
Ваші підопічні праві лише в тому, що „на території обох автостанцій м. Ужгород торгівлі у невстановленому місці на даний час немає”. Бо ті, хто мав хоч якусь надію на краще, продаючи свій нехитрий товар без дозволу на свій страх і ризик, нині цього просто не спроможні робити через хвороби. А ще кожен, з ким ми говорили, ладен був сам висловити Вам свою точку зору на поведінку Ваших підопічних, якби не боялися помсти міліціонерів через свою сміливість. Адже на власному досвіді знають, що чекає на того, хто посмів, як Ви висловились, „скомпрометувати працівників ОВС”. Однак сподіваються, що такі часи ще настануть, і вони без вагань дадуть дозвіл на те, аби їхні прізвища під розповіддю про беззаконня міліціонерів були надруковані у „Правозахисті”.
Щодо нас, то ми віримо очевидцям того, що твориться на згаданій території Ужгорода. Бо не може з добрий десяток тих, з ким ми розмовляли поодинці, змовитися проти міліції та зводити наклепи на її працівників.
Тож наша Вам порада, пане Ийбер: ніж писати сердиті листи й захищати честь мундира, строгіше спитайте з тих, хто повинен захищати людей. Адже про корумпованість міліції кажуть не тільки на ринках та вокзалах, а й у найвищих ешелонах влади. Чи й там також „мають на меті” скомпрометувати правоохоронців?!! Може ви так і кримінальні справи розсліуєте?!

 Отправлено: 27.06.08 10:23. Заголовок: Уважаемая редакция г..

Уважаемая редакция газеты «Правозахист»! Обращается к Вам жительница села Лисичево Иршавского района Наталья Дмитриевна Продан. А вынудили меня к этому те обстоятельства, которые сложились после одного не очень приятного случая в моей жизни.
БРАТ – НАЧАЛЬНИК!
Вышло так, что 5 ноября 2005 года возле базара при въезде в
село Довге Иршавского района произошла дорожная авария.
Столкнулось два автомобиля, которыми управляли я и житель села Керецки Свалявского района Иван Дмитриевич Марфинец.
Чтобы было понятнее, расскажу все по порядку. Я заехала в населенный пункт, включила левый поворотник и передними колесами выехала на сплошную линию. Стала ждать, пока пройдет встречная машина. Когда она проехала, я повернула голову, чтобы посмотреть, нет ли транспорта сзади. И тут в меня врезался «Жигуль» последней модели, за рулем которого сидел уже упомянутый Марфинец Иван Дмитриевич. Он ударил в переднее левое колесо моей «Нивы- Шевроле». Разбил перед своей машины и правую фару. Его «Жигуль», покатившись, помял мне левую переднюю и заднюю дверцы. Спереди с моей машины текло. Боясь возгорания, я вынула ключ зажигания и вышла из нее. Иван Марфинец начал кричать на меня, угрожая, что он мне покажет, так как его брат – начальник Свалявского райотдела милиции. И тут же ему позвонил по мобильному телефону.

 Отправлено: 27.06.08 10:24. Заголовок: Через 20 минут на ме..

Через 20 минут на место
ДТП приехали работники
ГАИ, в том числе и Корпош Юрий. Были сделаны соответствующие замеры. Составили схему происшедшей автоаварии, протокол о признании нас (меня и Марфинца Ивана) виновными в ДТП в равной для обоих участников мере – то есть, 50 на 50, и о привлечении каждого из нас к административной ответственности по ст. 124 КУАП.
Через полчаса после аварии приехал брат Марфинца – Марфинец Василий Дмитриевич, на поверку оказавшийся следователем Свалявского РО УМВС. Он стал кричать на брата, почему тот пошел на обгон по сплошной линии. Потом на меня, мол, куда я ехала. На это я ответила, что включила левый поворот и хотела поставить машину слева.
Василий Дмитриевич отозвал Юрия Корпоша в сторону и о чем-то стал говорить с ним. Потом сел в служебную машину, на которой приехал, и покинул место аварии.
Автомобили наши забрали. Мой отвезли к мастеру в село Билки, а Марфинца – в Сваляву.
Админматериалы относительно меня работниками отделения ГАИ Иршавского райотдела милиции были переданы в Иршавский райсуд, где меня оштрафовали, как участника ДТП. А относительно Ивана Марфинца такие были направлены в отделение ГАИ Свалявского райотдела милиции, а оттуда – в Свалявский райсуд. Там, по информации, полученной мною только в январе 2007 года, их рассмотрел судья Личко Г.К., который 28 декабря 2005 года принял постановление «Про закриття провадження адмінсправи про притягнення Марфинця І.Д. до адмінвідповідальності за ст. 124 КУАП”.
Как это стало возможным – можно только догадываться. Думаю, что не обошлось тут без вмешательства брата-милиционера…
СУД... ВТИХУЮ
Что же было дальше? А
дальше Марфинец Иван
23 мая 2006 года … подал на меня в суд, требуя возмещения материального и морального ущерба на сумму 15 тысяч 90 гривен. Судья Иршавского райсуда Даруда И.А. в тот же день приняла „Ухвалу про забезпечення позову”, но при этом почему-то забыла известить ответчицу. Даже в деле нет упоминания о том, что меня об этом кто-то уведомил. Интересно, правда?
От такой наглости я сначала опешила, а потом наняла себе адвоката. Так как времени на то, чтобы получить из Свалявского райсуда нужные документы у нас не оставалось (слушание судья Иршавского районного суда Даруда И.А. назначила на 26 мая 2006 года), то мы просили перенести его на другое время. Но этого никто не стал делать. В назначенный день суд состоялся. Потом было второе заседание. На третьем судья заочно приняла решение всю вину за ДТП свалить на меня. (Я в это время была в больнице с гипертоническим кризом. Мой адвокат предупредил ее об этом, прося перенести дату заседания. Да и справка была предоставлена. Но все это судья не приняла во внимание). Суд частично удовлетворил иск Марфинца и присудил взыскать с меня 12 628 гривен.
1 июня 2006 года я получила копию этого решения. Конечно же написала заявление в Иршавский районный суд на предмет его пересмотра. Но судья Даруда посчитала, что она поступила правильно и что пересматривать нечего. Ответ за № 2-315 от 8 июня 2006 года, который мне прислала, вообще непонятный. Судите сами: «На Вашу заяву Іршавський райсуд повідомляє, що згідно ст. 228 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою згодою (?!!) відповідача”. А 12 июля 2006 года судья приняла постановление оставить свое же заочное решение без изменений. Изходя из этого, я подала жалобу в апелляционный суд Закарпатской области.
ЧИСТЕНЬКИЙ, СЛОВНО СТЕКЛЫШКО!
Мой адвокат сделал зап-
рос в Свалявский рай-
суд на предмет того, привлекался ли Марфинец Иван к административной ответственности по ст. 124 (за ДТП). Каково же было наше удивление, когда оттуда пришел ответ за № 4089 от 20 июня 2006 года за подписью упомянутого уже судьи Свалявского района Г.К. Личко, такого содержания:
«На Ваш лист від 30 червня 2006 року Свалявський районний суд повідомляє, що адміністративна справа відносно притягнення Марфинця Івана Дмитровича до адміністративної відповідальності за ст. 124 Свалявським судом не розглядалась”.
Как оказалось позже, на мое заявление в апелляционный суд Закарпатской области Иван Марфинец подал опровержение (но меня почему-то с его содержанием не ознакомили). В нем он без стеснения написал: «З мого боку порушень правил дорожнього руху не допущено і до адміністративної або іншого виду відповідальності за скоєння даного ДТП я не притягався”. Словом, чистенький, словно стеклышко!
Когда в назначенное время, 7 сентября 2006 года, мы пришли на заседание апелляционного суда под председательством Боднар О.В., мой адвокат, увидев, кто судья, сразу сказал, что нам ничего не светит. Почему? А потому, что это подруга судьи Иршавского райсуда И.А. Даруды. Поэтому, она будет делать все, чтобы решение суда первой инстанции осталось в силе.
На первом заседании судья апелляционного суда Боднар О.В. вернула дело в суд первой инстанции на служебное расследование. На второе мы с адвокатом не смогли приехать, так как он заболел. Я предупредила ее об этом телеграммой, прося перенести суд. Но он состоялся без нас. Судья-подружка оставила решение судьи Иршавского райсуда в силе. Как и предсказал мой адвокат…
Но о том, что заседание апелляционного суда Закарпатской области все же состоялось, я узнала значительно позже. Да и копию его решения мне никто не присылал. А когда получила, то моему удивлению не было границ. Отказывая мне в пересмотре заочного решения Иршавского суда, судья О.Боднар написала: „... апеляційна скарга Продан Н.Д. була прийнята апеляційним судом до розгляду помилково, а тому апеляційне провадження по ній підлягає закриттю...”
ПОДРУЖКА...
А в начале 2007 года я
вдруг узнаю от предста-
вителя Иршавского райотдела государственной исполнительной службы, что против меня открыто „Виконавче провадження про примусове стягнення на користь Марфинця Івана Дмитровича по цивільній справі за позовом Марфинця І.Д. до Продан Н.Д. про стягнення спричиненої ДТП матеріальної та моральної шкоди”. То есть по тому решению Иршавского райсуда от 26 мая 2006 года (заочному), которое я обжаловала в апелляционном суде Закарпатской области...
Вот тебе, бабушка, и Юрьев день! Мало того, что мне побили машину, что меня привлекли к административной ответственности, таскали по судам и трепали нервы, хотя в ДТП только половина моей вины, так еще и деньги с меня взять хотят. И немалые! Как ни странно, но возможно, оказывается, и такое, если у тебя брат в милиции!
Но отступать я и не думаю. Мы подали кассацию в Верховный Суд Украины. Конечно, добиваемся того, чтобы Закарпатским апелляционным судом было отменено постановление Свалявского райсуда от 28 декабря 2005 года «Про закриття провадження по адміністративній справі про притягнення Марфинця Івана Дмитровича до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУАП”. Ведь именно на него ссылалась судья Даруда, принимая свое противозаконное решение. Это постановление привело к грубым нарушениям моих прав и интересов. Я считаю его незаконным и таким, которое подлежащим к отмене. Почему? Приведу мотивацию, данную в апелляционном заявлении, на языке оригинала:
„1. Безпідставними і помилковими є посилання судді, як на доказ по цій справі, про сплиття передбаченого таким законом 2-місячного строку для накладення на Марфинця адмінстягнення (згідно з п. 7, ч. 1, ст. 247 КУАП), оскільки такий строк пропущений не був, позаяк він закінчувався 5 січня 2006 року. Адже ДТП сталася 5 листопада 2005 року.
2. Суддя у мотивувальній частині постанови не провів відповідного дослідження і не дав належної оцінки представленим працівниками ДАІ документам – доказам вини Марфинця у вчиненні ним адмінпорушення; не навів аргументованих причин і мотивів того, чому надав перевагу у визначенні ступеня змішаної вини кожного з учасників ДТП голослівним, перекрученим і відверто неправдивим поясненням Марфинця, а не згаданим вище доказам дізнавачів-спеціалістів.
3. Вважаю також неправомірними і упередженими у відношенні до мене дії судді Г.К.Личко, який на вчинений моїм представником 30 червня 2006 року запит у Свалявський райсуд стосовно результату розгляду судом адмінматеріалів по Марфинцю, відповів, що такі Свалявським райсудом наприкінці 2005 року не розглядалися (!). Саме ці дії судді і привели до вимушеного пропуску мною встановленого законом строку для оскарження його постанови, про існування якої я взнала тільки в січні 2007 року”.
Выходя из этого, я прошу (и настаиваю!), чтобы постановление Свалявского райсуда от 28 декабря 2005 года было отменено, а админдело касательно Ивана Марфинца было передано в суд первой инстанции на новое рассмотрение.
Уважаемая редакция! Я очень не люблю ложь и обманы. Поэтому буду добиваться справедливости, хотя бы этим мне пришлось заниматься до конца моей жизни. Мы с адвокатом подали в суд на Марфинца И.Д. на предмет возмещения мне морального и материального ущерба на сумму 13 тысяч гривен. Ведь моя «Нива-Шевроле» тоже пострадала и ее ремонт влетел мне в копеечку. А что я уже пережила – не дай Бог и врагу. Заработала гипертонию, ишемическую болезнь сердца, бессонницу. Мне угрожали и меня унижали. Хотя всем понятно, что Иван Марфинец неправ. Да и моя знакомая из села Бронька, которая в день ДТП ехала на базар, сообщила недавно, что Марфинец обогнал ее на большой скорости. А этого он не должен был делать, считаясь новичком на дороге. Ведь права он получил только в 2005 году. Поэтому, по правилам дорожного движения, должен был двигаться со скоростью не больше 70 километров в час. Или его брат-милиционер - Марфинец Василий Дмитриевич - об этом ему не рассказывал? Так почему же тогда, используя свое служебное положение, помогает виновнику выйти из ситуации чистеньким, да еще и деньги с меня сорвать? Или он думает, что за это не придется отвечать?
Не могу оставить без внимания и преступную связь судьи Иршавского райсуда И.А. Даруды с судьей-подружкой из апелляционного суда Закарпатской области. Буду делать все, чтобы она, наконец, была прервана. Люди за это только спасибо скажут.
Собираюсь идти на прием к заместителю министра внутренних дел. Хочу, чтобы провели судебное расследование по случившемуся ДТП. Твердо знаю одно: справедливость должна восторжествовать. И не должно иметь значения то, есть ли у виновника брат в милиции, или нет!
НАТАЛЬЯ ПРОДАН,
с. Лисичево Иршавского района.

 Отправлено: 27.06.08 10:37. Заголовок: У газеті „Правозахис..

У газеті „Правозахист” (№ 9 (196) від 6 березня 2007 року була надрукована стаття під заголовком „Нас багато! Нас не залякати! Перемога буде тільки за нами!”, де йшлося про те, що після проведення дослідчої перевірки, 8 лютого 2007 року ВДІМ Ужгородського МВ УМВС було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи на підставі ст. 6 п. 2 КПК України у зв’язку з відмовою громадянина Гецка Ю.І. від проходження судово-медичного огляду у експертній установі та відмови написання заяви про скоєння відносно нього злочину. Обґрунтованість та законність прийнятого рішення перевірено прокуратурою міста Ужгород, яка з ним погодилась.
Після публікації пан Гецко отримав з управління внутрішніх справ України в Закарпатській області від першого заступника начальника СУ УМВС Мицька Ю.Ю. листа, в якому, зокрема, йдеться:
„У зв’язку з публікацією вищевказаної статті, прокуратурою міста Ужгород повторно вивчено відмовний матеріал за даним фактом, та у зв’язку з новими обставинами, 5 березня 2007 року постанову про відмову в порушенні кримінальної справ скасовано. Матеріали дослідчої перевірки направлено начальнику Ужгородського МВ УМВС, підполковнику міліції Понзелю В.Й., для організації проведення додаткової перевірки.
На даний час по матеріалах проводиться дослідча перевірка ВДІМ Ужгородського МВ УМВС, за результатами якої буде прийнято обґрунтоване та законне рішення”.

 Отправлено: 27.06.08 10:40. Заголовок: В трехэтажном доме ч..

В трехэтажном доме чешской застройки города Ужгорода по улице Довженко, 12, на третьем этаже проживает Варцаба Сергей Васильевич с женой. Это старший сын Варцабы Василия Николаевича, который, чтобы не встречаться со следователем, выехал за границу.
Генеральский сын Сергей с матерью Верой Ивановной развернули такую широкую деятельность по обогащению, то есть приобретению недвижимости, что мне и соседям по дому вообще нет спокойной жизни.
Вначале Сергей Варцаба решил, что ему с женой квартира общей площадью 100 кв. м мала, и он решил ее расширить за счет рядом освободившейся однокомнатной квартиры гражданки Пышки Анны. Несмотря на то, что многие люди годами ожидают жилой площади, Варцабе легко удалось занять эту квартиру с большой верандой и поселить туда свою собаку – овчарку.
Спустя некоторое время Варцаба решил сделать евроремонт и в то же время еще расширить свою, уже четырехкомнатную, квартиру за счет площадки общего коридора всех жильцов дома, раздвинув несущие стены лестничной клетки. Целый год стройбригада делала евроремонт и перепланировку уже четырехкомнатной квартиры. Заменили все, в том числе окна, двери, деревянные балки перекрытий на металлические швеллеры и т.д. Варцаба во время ремонта не проживал в квартире, а мы, соседи, терпели и заделывали трещины в потолках своих квартир от ударов молотками. Все эти изменения легко установить при сверке техпаспорта в бюро технической экспертизы.
Но Сергей Варцаба на этом не успокоился и решил еще расширить свою жилплощадь.
Ко мне в квартиру со слезами на глазах пришла мать Сергея Варцабы – Вера Ивановна – с просьбой подписать заготовленный акт и дать согласие на постройку мансарды в чердачном помещении над квартирой сына Сергея, площадью 130 кв. м, где она будет жить.
Не получив согласия от меня и двоих соседей на постройку мансарды, Варцаба Сергей занялся шантажом, обманом и запугиванием меня. Он обратися с заявленим в прокуратуру, что я якобы незаконно под своей квартирой занял подвалы, и он потребовал ревизии всех подвалов. Ко мне начали ходить комиссии из ЖЭК – 1, проверять подвалы и документы. Убедившись, что эти помещения были распределены среди жильцов 50 лет назад, когда Варцабы еще не было на свете, и кроме него никто претензий не имел и не имеет, ему порекомендовали обратиться в суд.
Варцаба на этом не успокоился. Он, узнав, что соседка по площадке на третьем этаже, Русин Елена Георгиевна хочет продавать свою квартиру площадью 100 кв. м и проживает только одна, уговорил ее вместе добиваться постройки мансард над своими квартирами. Тогда дороже можно их продать.
С помощью адвоката они вместе, то есть Варцаба Вера Ивановна, ее сын Варцаба Сергей и Русин Елена Георгиевна, составили административный иск уже к исполкому Ужгородського горсовета о признании права собственности и дачи разрешения на реконструкцию чердаков над их квартирами под мансарды. В иске указали фальшивые факты о якобы ремонте ими чердаков над их квартирами за свои деньги, хранении там своих ценностей и т. п. Хотя я, будучи 32 года председателем домового комитета от ЖЭК – 1 по нашему дому, знаю, что никто из них никаких ремонтов на чердаке не делал. Даже ключи от этого помещения находятся у меня.
Сейчас меня и не согласных на сделку соседей Варцаба таскает по судам. В действительности мать Варцабы Сергея, Вера Ивановна, которая добивается устройства мансарды для свого проживання, живет в двухэтажном доме в Ужгороде, по улице Кошицкой (в 100 метрах от турбазы „Світанок”). Дом со всеми удобствами, встроенными гаражами. Перед Новым 2007 годом сын пригнал третью машину „Мерседес”. Дом огорожен каменным забором лучше и выше Кремлевской стены. Во дворе даже построена часовня, видимо для отмаливания грехов (см. фото).
Соседи Варцабы сказали, что у него есть еще два дома, переписанных на родственников, но это недостоверно и требует проверки.
Мне 82 года, прошел Великую Отечественную войну, инвалид второй группы. Мне нелегко ходить по судам и доказывать таким людям, что стремление к наживе и обогащению превзошло честь и совесть.
Считаю, что исполком Ужгородского горсовета необоснованно разрешил Варцабе присоединить однокомнатную квартиру к его трехкомнатной. Если такое решение действительно есть и исполком Ужгородского горсовета беспокоится о нуждающихся в жилье ужгородцах, то это решение следует пересмотреть и наказать виновных. Только так может восторжествовать справедливость.

И.И. Байдак,
ветеран Великой Отечественной войны.


Коментарі з приводу визнання права власності та надання дозволу на реконструкцію горищ, на яких настоюють мати й син Варцаби та Олена Русин.

1. Згідно положень ч. 2, ст. 382 Цивільного кодексу України, власникам квартири у дво- або багатоповерховому житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку. Наведене означає, що співвласники володіють і користуються цим майном спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. А, отже, неправомірним є поставлене питання про одноосібне володіння одним або двома мешканцями під’їзду місцями загального користування, зокрема горищем.

2. Згідно п. 1.1, ч. 1 рішення Конституційного суду України від 2 березня 2004 року допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоповерхових будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

3. Відмова позивачам з боку управління архітектури та містобудування виконкому Ужгородської міської ради у наданні дозволу на реконструкцію квартир №№ 6, 8 по вул. Довженка, 12 в Ужгороді з облаштуванням горища під мансарду, є абсолютно обґрунтованою, оскільки позивачі намагалися вирішити дане питання без письмового погодження зі всіма мешканцями під’їзду. Таке погодження вимагається п.5 Загальних положень про влаштування мансардних приміщень в об’ємах горищ житлових будинків у м. Ужгород, за твердженням ХУІ сесії ІУ скликання Ужгородської міської ради № 52 від 14 травня 2003 року.

4. Не відповідають дійсності твердження позивачів про те, що вони роками здійснювали за власні кошти ремонт даху та приміщення горища, оскільки про проведення таких робіт іншим мешканцям під’їзду невідомо. Невідомо також про наявність дозволу з боку виконкому Ужгородської міської ради на проведення таких комплексних робіт.

5. Питання ремонту даху ніяким чином не пов’язано з встановленням права власності або користування горищем в цілому, або його частинами. Ніякого правового зв’язку між цими двома проблемами не існує.

6. Питання ремонту даху або приміщення горища ніколи мешканцями під’їзду не обговорювалося, загальні збори мешканців не проводилися.

 Отправлено: 01.07.08 11:34. Заголовок: Зараз у цьому докуме..

Зараз у цьому документі за-
писано, що моя дитина
сама згодилася на такі стосунки, бо в неї немає тілесних ушкоджень. Потрібно було моїй дитині битися із чотирма чоловіками по черзі, бо в міліції мені сказали ще першого дня, що треба було, щоб у неї були синці.
Що сталося – це вже є злочин. Бо із погляду моралі всім нам відомо, що будь-яка дівчина чи жінка згодиться на стосунки із знайомим коханим хлопцем, а не з групою ненормальних збоченців. У випадку з моєю донькою такими є: мешканець с. Тибава, 153, Ковач Михайло Михайлович; мешканець с. Стройне, 53, Лізанець Богдан Васильович; мешканець с. Лопушанка, 56, Галега Михайло Михайлович та мешканець с. Лопушанка, 57, Фізер Михайло Васильович – всі із Свалявського району, які можуть по черзі цим займатися і не з одною дівчиною. Адже цими особами в цю ж ніч було зґвалтовано ще одну - Кепич Маргариту.
Звернувшись до правоохоронців, я і моя донька пройшли через багато принижень і сорому. Ми живемо в селі, де всі про все знають. А Свалява – це те ж саме село, в якому не можна нікому довіряти. Всі брешуть, обманюють, роблять так, як їм вигідно. Прокурор Жураківський не відкрив справу, бо йому вигідніше на займатися нею, а за певну суму закрити, про що відверто говорять батьки хлопців. Вони пропонували мені гроші, щоб я забрала заяву, але я відмовилась. Бо ніякі гроші не замінять мені і моїй дитині здоров’я чи спокій душі. Я не хочу ніяких грошей – тільки справедливості.
Злочинці не повинні ходити на волі, бо немає гарантії, що завтра вони не зроблять те саме з іншою дитиною, і знову їм вдасться викрутитись за певну суму.
Багато людей читає вашу
газету, пробують вирішу-
вати подібні проблеми. Може, і моя проблема когось „зачепила”. Може, обласна прокуратура відгукнеться на мій лист, спробує взяти участь у повторному розслідуванні цієї справи. Хочу вірити, що знайдеться людина, яка нам допоможе знайти справедливість. Зрозуміє мій біль, бо не одна мати пережила таке саме. Багато дівчат пройшло через це, але боялися розголосу і такого нескінченного ходіння по лікарнях, міліціях, прокуратурах...
А хлопці, майбутні чоловіки, пам’ятайте, що насилля невиправдане. Ніколи не робіть такого. Заслуговуйте поваги, уваги, кохання дівчат не насиллям, а розумом.
Марія Мигович,
с. Росош Свалявського району.

 Отправлено: 01.07.08 11:37. Заголовок: МІЛІЦІЯ ЯК ЗАХИСНИК..

МІЛІЦІЯ ЯК ЗАХИСНИК
ЗЛІСНИХ НЕПЛАТЕЛЬНИКІВ АЛІМЕНТІВ?!
Це історія розшуку батька, який має сплачувати аліменти, под-
ібна на сотні інших, але вона має особливий міліцейський при-
смак, на якому ми маємо намір зробити більш детальний акцент, адже правоохоронці, які б мали стати на захист прав дитини, не збираються для цього нічого робити. Можна зрозуміти все, зокрема коли батько – безробітний, хоча і це не є виправданням. Однак у даному випадку йдеться про небажання годувати дитину, якій дав життя, та піклуватися про неї.
ОБОВ’ЯЗОК І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ!
Так сталося, що в нашій історії сімейне життя жінки з громадя-
нином Г. не складалось. У результаті чого шлюб розпався. Від
шлюбу є син 2001 року народження. За позовом жінки, згідно з рішенням Ужгородського міського суду, в серпні 2003 року її колишній чоловік був зобов’язаний щомісячно сплачувати аліменти в розмірі однієї четвертої частини всіх видів заробітку до досягнення дитиною повноліття. Нібито все чітко і зрозуміло. Однак, громадянин Г. с першого дня, як рішення суду набрало чинності, не бажає його виконувати і всіляко ухиляється від сплати аліментів.
Захищаючи право маленької дитини на життя, матір неодноразово зверталася до державного виконавця Ужгородської міської державної виконавчої служби. Стосовно останніх не можна сказати, що вони не робили свою справу. Навпаки. Намагалися усіляко допомогти жінці. За постановами державного виконавця громадянина Г. неодноразово викликали до державної виконавчої служби, письмово попереджували як про адміністративну, так і кримінальну відповідальність за невиконання рішення суду. Ці бесіди на нього впливали тільки тимчасово. За період 2003 – 2005 рр. пан Г. періодично сплачував аліменти. Потім знову „забув” про те, що він є батьком дитинки. Матір була вимушена в черговий раз звернутись до державного виконавця. Згодом було виявлено, що громадянин Г. „несподівано” змінив місце роботи та проживання, „забувши” повідомити про це державного виконавця.
ЗАХИСНИКИ ВІД МІЛІЦІЇ
Так і виникла ситуація, що з вересня 2005 року по лютий 2006
року жінка аліменти на дитину не отримувала. Тому заборго-
ваність станом на 01.02.06 р. становила 1852 гривні. Весь цей час батько Г. на виклики і попередження держаного виконавця не реагував. Враховуючи обставини, що склалися, на початку лютого 2006 року державним виконавцем було направлення подання начальнику Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області про притягнення громадянина Г. до кримінальної відповідальності за ст. 164 Кримінального Кодексу України за злісне ухилення від сплати аліментів.
22 лютого цього ж року жінка одержала лист – повідомлення про відмову в порушенні кримінальної справи за ознаками ст. 164 КК України за мотивами ст. 6 п.2 КПК України (за відсутністю в діях громадянина Г. складу злочину). Як „позитивне” слід зазначити, що після візиту слідчого пан Г. сплатив аліменти, але тільки за лютий – березень 2006 року... в сумі 200 гривень. Заборгованість за минулий період він виплачувати аж ніяк не збирався. Бачачи таке ставлення, в березні 2006 року жінка звернулася до прокурора м. Ужгорода зі скаргою щодо неналежного розгляду Ужгородським МВ УМВС подання державного виконавця за фактом невиплати аліментів. Прокурор скасував постанову про відмову в порушенні кримінальної справи як передчасну і необґрунтовану і направив матеріали для додаткової перевірки. 23.06.06 р. матері дитини надійшов лист з Ужгородського МВ УМВС, у якому зазначалося, що за результатами додаткової перевірки не вбачається складу злочину і тому слідчим Продан відмовлено в порушенні проти громадянина Г. кримінальної справи. Цитую: „...При опитуванні гр. Г... 1973 року народження, пояснив, що після розірвання шлюбу він спочатку сплачував аліменти на утримання сина, але останнім часом він на користь дружини аліменти не перераховував, так як з сином не зустрічається. Враховуючи вищенаведене, а також те, що при перевірці матеріалів у прокуратурі м. Ужгорода було встановлено, що гр. Г. злісно від оплати аліментів не ухиляється і у його діях не вбачається складу злочину, передбаченого ст. 164 КК України... в порушенні кримінальної справи... відмовити”.
Нами з’ясовано, що матір ніколи не заперечувала проти спілкування батька з сином. Навпаки, її колишній чоловік вже три роки не з’являється до дитини, не бере участі в його вихованні. У липні 2006 року жінка в черговий раз звернулася до державного виконавця. Після його письмового розпорядження на нове місце роботи (про звільнення з попереднього місця роботи гр. Г. в державну виконавчу службу знов не повідомив). На що у серпні 2006 року громадянин Г. переслав 200 гривень... як подачку, мовляв, на, заткнися.
Останні 8 місяців матір не отримує на забезпечення сина жодної копійки. На виклики виконавця, навіть з приводом міліції, громадянин Г. не реагує. На сьогоднішній день виконавчий лист за місцем роботи громадянина Г. втрачено.
“З цієї причини, – пише Світлана Г., я не можу отримати на дитину допомоги і забезпечити їй хоча б належне харчування. Прошу вас допомогти в захисті прав дитини на життя”.
Від редакції. Відверто кажучи, нас щиро здивувала позиція міліції. Хоча чому тут дивуватися? Чужі діти не свої, а невиконання рішення суду для них дрібниці. Та якщо несплата аліментів протягом 8 місяців та невиплата заборгованості є для них не ухиляння від сплати аліментів, то, мабуть, час змінювати керівництво міліції, яка своєю бездіяльністю тільки сприяє знущанню не тільки над законом, але й над дитиною. Пані Світлано, найближчим часом вам буде надана юридична допомога. Обіцяємо вам влаштувати сеанс розваги не тільки вашому чоловікові, а й усім, хто його покриває. Радимо вам подумати і над тим, щоб позбавити його батьківських прав, адже дитина, з ваших слів, його вже три роки не цікавить.

 Отправлено: 01.07.08 11:38. Заголовок: Генеральному прокуро..

Генеральному прокурору України.
Держінспектора служби екологічного контролю на держкордоні Управління екології і охорони
навколишнього середовища в Закарпатській області Гебеша В.Ю.
Шановний пане
Генеральний прокурор!
Прошу Вас порушити крим-
інальну справу по факту
замаху на моє життя, нанесення значної шкоди моєму здоров’ю, а також по виникненню загрози для членів моєї родини або долучити мою справу до вже відкритої кримінальної справи по факту ввозу на територію України високотоксичних відходів під загальновідомою назвою „Премікс”, які я, державний інспектор служби екологічного контролю на Державному кордоні Держуправління екології і охорони навколишнього середовища в Закарпатській області Гебеш Вячеслав Юрійович, 25 грудня 2004 року у залізничному вагоні... затримав на залізничній станції Чоп, склавши відповідні документи...
Розуміючи, яку екологічну небезпеку для України становить цей вантаж, я негайно повідомив про це своє керівництво і оперуповноваженого від СБУ з екологічних питань. Інше питання, як вони відреагували на цю інформацію: вагон з „Преміксом”, за невідомо чиєю вказівкою, був випущений інспектором Минда О.О. до місця призначення 28.12. 2004 року.
Помаранчева революція підняла це питання знову, і факти цього злочину стали відомі широкому загалу... Змінилось керівництво і в нашому управлінні, але лише саме високе: у підрозділах все залишилось на своїх місцях, включаючи і корупцію, і беззаконня. Начальником Держуправління екології охорони навколишнього середовища став Садоха М.М... Щиро вірячи у нову владу, я в кінці 2005 року пішов на прийом до Садохи шукати правду стосовно тих утисків і того беззаконня, яке чинилось стосовно мене попереднім керівництвом:
– як одержав догану і перевід на інше місце роботи за те, що припинив ввезення відходів – шин. А тепер цими непроданими шинами завалені околиці Ужгорода;
– як, коли я затримав „Премікс”, у мою відсутність зібрали збори держінспекторів і наголошували на моїх нібито неправильних діях і на тому, що „Премікс” не потрібно затримувати;
– як змістили мою дружину, яка працювала завідуючою аналітичним відділом управління;
– як на атестації 6 з 12 запитань ставились у стилі: „Про що говориться в другому абзаці пункту три підпункту один п’ятого розділу „Положення про екологічний контроль в пунктах пропуску...”
Але, на жаль, реакції не було.
Вірніше була, але лише з
боку спецпідрозділів... УМВС в Закарпатській області. ...За мною з січня 2006 року по сьогоднішній день було встановлено цілодобовий нагляд, не просто нагляд, а зі спробами спровокувати до протиправних дій або дій, несумісних із статусом державного службовця. Прийшовши до влади, нове керівництво нашого управління, про яке я згадував вище, нібито з метою встановлення контролю... вирішило заробити гроші і зробити ротацію кадрів на держкордоні: мене і інспектора Чопика С. як найбільших недругів пана Халупа В.М., який, до речі, і сфабрикував догану і переведення на інше місце роботи за перекритий мною канал ввозу в Україну вживаних шин автомобілів, тимчасово перевели на ПЕК „Тиса”. Можливість ротацій дуже налякала інспекторів, які працювали на доходному місці – КПП „Тиса”. І почалося збирання коштів, щоб такої ротації не було...
Але мене „замовили” по-крупному морально, психологічно. І фізично мене мали... знищити... шляхом регулярного підмішування в соки та каву спеціальних речовин серцевої і гормональної дії.
Хтось дав вказівку на безперервне стеження за мною, збирання будь-якого компромату з метою мого арешту під будь-яким приводом... Цілодобове прослуховування наших мобільних і стаціонарних телефонів призводило до того, що навіть декілька голосно сказаних слів на кухні... слугували приводом комусь для виклику машини ППС номер УМВС 0272 РЕ як на домашній дебош. На моє запитання, хто зробив виклик по нашій адресі, старший наряду, який, до речі, забув відрекомендуватися, зв’язавшись по рації з диспетчером, відповів: „Ті, що зробили виклик, прізвища свого не називали, номер телефону не зафіксовано, оскільки телефонували з мобільного телефону”...
Я знаю, що мої біди, навіть якщо мене просто фізично знищать – це ніщо у порівнянні з тими бідами, які чекали б на тих дітей, на території шкіл яких складували цю гидоту (“Премікс”), і тих мешканців с. Велика Бакта, біля помешкання яких лежали гори цього „Преміксу”. Я чесно виконав свій службовий і громадянський обов’язок...
Один з моїх колишніх колег
– екологів, нині співробіт-
ник СБУ в Закарпатській області, сказав: „Якщо ти хочеш чесно жити в цій країні, то візьми собі чотири собаки і йди на полонину пасти отару овець – там все, що б ти не робив, буде чесно і правильно”.
Так, зізнаюся, до чесної, в повному розумінні цього слова, людини я недотягую та і собак у мене тільки дві. А не чотири. Але не це мене хвилює... Чомусь в голову прийшли слова, здається, Карла Великого: „Чим більше я пізнавав людей, тим більше я любив собак”

 Отправлено: 04.07.08 19:40. Заголовок: 100-тысячному Ужгоро..

100-тысячному Ужгороду дают ГЕНЕРАЛА - начальником горотдела!


Такого прецендента, как сегодня сегодня 4 июля в структуре МВС, наверное, не было за все время независимости Украины. Заместитель министра МВД Александр Савченко приехал на Закарпатье, чтобы представить личному составу областного управления милиции нового зам-начальника и по совместительству — начальника Ужгородского горотдела генерал-майора милиции Виталия Глуховерю.

Перед представлением нового замначальника МВД Анатолий Савченко рассказал, что посетил местное ГАИ и был в шоке, что там нету… обычных стульев.

— Я зашел в ваше ГАИ и увидел там как 70-летний мужчина был вынужден выстаивать в очереди, поскольку ему было неначто присесть. Да и мне там стула не нашлось, — утверждает замминистра. — А вот в Ужгородском горотделе вообще твориться ч… знает что. В частности здешние камеры для временного задержания напоминают бараки, а дежурный не знает, сколько точно выездов сегодня произвела оперативно-дежурная группа.

Все выше упомянутые факты представитель МВД , видимо, пощитал важнейшими аргументами для назначения в Ужгороде нового начальника городской милиции. При чем, по словам Анатолия Савченка, ужгородский городской отдел милиции будет реорганизован в управление при обласном МВД. Мол, так надежнее будет.

В ответ на такие реплики генерал-лейтенанта, еще действующий начальник городдела Василий Понзель, который сейчас пребывает на больничном, ничего не смог сказать, лишь суетливо пожал плечами и испуганным голосом сообщил, что он уже третью неделю небыл на работе.

Виталий Глуховеря работал на разных должностях в Днепропетровском УМВД, а последнее время пребывал в кадровом резерве МВД. .

Приказ министерства заместитель министра мотивировал тем, что Ужгород, мол — ФОРПОСТ Украины и потому для укрепления здесь правопорядка и вводится такая СПЕЦИАЛЬНАЯ должность. В ответ на такое назначение начальник областного УМВС Виктор Чепак заявил, что это решение есть незаконным и таким, которое принято с нарушением ряда процедур. В частности, его как действующего начальника Закарпатского МВД не было об этом предупреждено, он не подписывал представления об этом назначении, с ним не согласовывалась кандидатура на замещение должности заместителя или начальника Ужгородского горотдела.

— Да и указанных должностей в области нет вообще, — признался Чепак. — И вообще, я впервые вижу этого человека перед собой (показывает на Глуховерю). Он не был у нас в резерве и на его заявлении нет моей визы. Если честно, то меня никто не спрашивал о целесообразности таких реорганизаций и не говорил мне об их причинах. Напротив — до этого времени закарпатское УМВС по многим показателям считалось лучшим в Украине. Я несколько минут назад имел разговор с Луценко и попросил его отменить этот приказ, который просто позорит наше управление. Если же он не будет отменен, то мы будем подавать в суд.

К тому же, как отметил Виктор Чепак, начальник Ужгородской милиции Василий Понзель находится на больничном и увольнять его не имеют права. Ему могут предложить другую вакантную должность, что также не было сделано. "Данное назначение является нелегитимным. Я с ним не согласен. Прошу отменить решение о назначении. Я считаю, что сегодня нет никакой необходимости менять структуру управления", - прибавил В. Чепак.

Чтобы не говорить лишь от себя, Виктор Чепак попросил встать всех офицеров, которые поддерживают его протест. Заместитель министра, как старший по званию, отменил этот приказ, однако его никто не послушал. В знак солидарности с начальником встали все присутствующие в зале (около 100 человек офицерского состава со всей области).

Александр Савченко назвал это давлением на подчиненных. "Если вы не согласны с мнением министра - ваше дело. Но подумайте об уставе и своей совести. Вы немного перепутали с событиями на Майдане. Это не Майдан", - отметил А. Савченко. Он также отметил, что, невзирая ни на что, есть устав, а им массовые акции не предусмотрены. Он согласился, что были определенные процедурные нарушения, однако не незаконные. "Это разные вещи. Введенная должность является абсолютным правом министра", - прибавил А. Савченко. На вопрос прессы о мотивации такого решения изменений в структуре управления, заместитель министра ответил: негативные показатели борьбы с контрабандой и наркотиками. Хотя в начале выступления он похвалил Закарпатье за наивысшие показатели работы.

На защиту решения министерства Александр Савченко заверил всех собравшихся, что оно ничуть не заказное и не политическое. А о причинах такого назначения он, мол, не знает и только выполняет на Закарпатье свою миссию.

— Видно у министра есть причины такой реорганизации, его и спросите, почему он так решил, — сказал Савченко. Зато начальник закарпатского МВД Виктор Чепак сообщил, что в разговоре с Луценко, министр сказал ему, что не отдавал таких приказов и что это была инициатива его первого заместителя Михаила Клюева. В то же время генерал Чепак допускает, что в МВД таким образом просто решили выполнить определенный политический заказ.

Мэр Ужгорода Сергей Ратушняк сразу стал на защиту вновь назначенного начальника ужгородской милиции Виталия Глуховери, против которого сегодня выступил личный состав УМВС Украины в Закарпатской области во главе с начальником – генерал-майором Виктором Чепаком. Сергей Ратушняк подчеркнул политические мотивы штатных изменений в милиции и в частности заявил: «То, что "барвистый" генерал не доволен назначением нового начальника милиции в Ужгороде, свидетельствует только об одном – вновь назначенный генерал Глуховеря не принадлежит к мукачевской организованной преступной группировке».(А к какой группировке он принадлежит Сергей Николаевич? – ред.)

Начальник УМВС Украины в Закарпатской области генерал-майор милиции Виктор Чепак назвал городского председателя Ужгорода Сергея Ратушняка наихудшим мэром в государстве. Об этом он заявил во время встречи с личным составом областной милиции и заместителем министра внутренних дел Украины Александром Савченком.

Виктор Чепак сказал, что в Ужгороде вообще не существует мэра. А Ратушняк «не любит милицию, ни одной копейки не выделил». Начальник облуправления обвинил мэра в финансировании четырех СМИ, которые порочат милицию.

Александр Савченко заметил, что хуже ужгородского мэра градоначальники в Украине все-таки есть, назвав при этом киевского мэра.

Уже после словесной перепалки с начальником обласного МВД замминистра допустил, что через несколько месяцев его, как и Виктора Чепака когут снять с должности политики, которым они не угодны. — Это мы сей час вроде по разные стороны барикад, а через несколько месяцев на наших местах уже будут сов сем другие люди. Тогда мы с Виктором Ивановичем будем иметь возможность половить рыбку и пивка холодного попить, — шутя сказал Анатолий Савченко.


В закарпатском Управлении МВД пока никто не рискует официально комментировать ситуацию , чтоб не нарваться на неприятности, но зато шутят – раз уже вместо городского отдела есть ГЛАВНОЕ УПРАВЛЕНИЕ ГОРОДСКОЙ МИЛИЦИИ ВО ГЛАВЕ С ГЕНЕРАЛОМ –не мешало бы заодно создать два районных отдела милиции - ЛЕВО- и ПРАВОБЕРЕЖНЫЙ - С ДВУМЯ ПОЛКОВНИКАМИ, И РАЗ И НАВСЕГДА ПОКОНЧИТЬ С ПРЕСТУПНОСТЬЮ В УЖГОРОДЕ....

В милиции считают, что этим назначением в структуру МВД в Закарпатской области отдельные политики пытаются сделать подконтрольной БЮТу областную и прежде всего УЖГОРОДСКУЮ МИЛИЦИЮ - ОТ КОТОРОЙ СТОЛЬКО ПРИШЛОСЬ "ВЫТЕРПЕТЬ" СЕРГЕЮ РАТУШНЯКУ.

А по утверждению днепропетровских коллег-журналистов Виталий Глуховеря очень тесно связан с Сергеем Тигипко , как по бизнесу так и по жизни. Говорят , что стремительную карьеру 39-летнего генерала обеспечивал именно Тигипко.

Павел Билецкий
для UA-Reporter.com с представления нового начальника горотдела в Закарпатском УМВД

НЕМНОГО ИСТОРИИ

12.2.2001 К приезду Путина в Днепропетровск милиция избила пикетчиков

УКРАИНА, Днепропетровск. Днепропетровская областная организация "Народного руха Украины" обратилась 23 февраля к министру внутренних дел Украины Юрию Кравченко с требованием уволить начальника областного управления милиции Виталия Глуховеря. "Руховцы" обвиняют милицию в избиениях участников пикета, протестовавших против визита в Днепропетровск российского президента Путина.
12 февраля около 50 членов "Народного руха Украины" и Днепропетровской областной организации партии "Собор" встали с пикетом на центральной площади Днепропетровска, возле городского универмага - там, где должен был проезжать президент Путин. Участники акции считают, что российский лидер стремится поставить Украину в энергетическую и военно-политическую зависимость от России, и именно для этого он и приезжал в Днепропетровск (одним из результатов визита Путина явилось объединения энергетических систем двух стран). Милиционеры обвинили пикетчиков в том, что они мешают движению, а когда те отказались уйти с означенного места, оттеснили их, избивая при этом дубинками. В частности, милиционеры нанесли серьезные травмы председателю Днепропетровской областной организации партии "Собор" Владимиру Цапенко. Несколько участников акции задержали, после чего суд оштрафовал семерых из них за неподчинение милиции.

 Отправлено: 06.07.08 11:22. Заголовок: На початку цього міс..

На початку цього місяця сталася трагічна подія – ДТП, відпо-відальність за яку, на мою думку, лежить на керівникові міліції, що дав розпорядження відпустити затриманого водія, який керував транспортним засобом у нетверезому стані. Як результат – людські трагедії, що для одного мали летальний кінець. Це сталося 8 червня цього року у місті Берегово по вул. Б.Хмельницького навпроти будинку №135. Внаслідок автоаварії водій автомобіля „Мерседес – бенс 500 сел”, транзитний номер Т1 50-53 загинув на місці, а пасажир з переломом основи черепа потрапив до лікарні. Хто ж буде відповідати за наказ відпустити затриманий автомобіль, що в наслідку призвело до загибелі людини? Якщо журналістів зацікавить цей трагічний факт, то вказане ДТП зареєстровано в Берегівському райвідділі міліції за № 642. Винуватець в міліцейських погонах повинен відповісти за цю смерть. У цьому я безкомпромісний.

Розмову записав Павло СОРОКА

http://tribuna.org.ua/index.php?option=content&task=view&id=3883&Itemid=52

 Отправлено: 07.07.08 13:32. Заголовок: Після прибуття (дост..

Після прибуття (доставлення) до Ужгородського міськвідділу у
мене слідчий Крегула М.І. почав відбирати пояснення. У цей
час в кабінеті також знаходились вищезазначений Василь Васильович та начальник ВБЕЗ Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області, які кричали на мене, здійснювали постійний моральний тиск, забороняли здійснювати будь-які телефонні дзвінки, в т.ч. адвокату та родичам, примушували написати якусь заяву, що призвело до різкого погіршення мого самопочуття. Пояснення я так і не написала.
У зв’язку з погіршенням самопочуття було викликано швидку медичну допомогу, лікарі надали першу медичну допомогу прямо в приміщенні Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області та відвезли до лікарні. Хочу зазначити, що це відбувалось близько 16.30 к.ч., тобто моє незаконне затримання тривало близько 4 годин.
У швидкій мене, як злочинця, супроводжував слідчий Крегула М.І. Він намагався у мене відібрати пояснення в лікарні і призупинив свої дії тільки після отримання категоричної заборони на це з боку лікаря. Після надання медичної допомоги, близько 18.20, мене відпустили з лікарні додому. На даний час я перебуваю на лікарняному”.
Надаємо вашій увазі ще одну не менш вражаючу історію.
РІЕЛІТІ-ШОУ
ПРО БОРОТЬБУ З КОРУПЦІЄЮ”
„Аби громадяни держави, яка ніяк не збудує правового суспільства, знали основний вияв корупції „в обличчя”, українська доблесна міліція чітко відпрацювала шляхи і методи „боротьби” з нею. Відкинувши у бік широкі простори України, зупинимося на провінційному Закарпатті. Тут факти корупційних діянь стали буденним явищем, а окремі нардепи взагалі викинули корупцію із власного лексикону, замінивши її словом „компроміс”. Та й цифри – річ уперта, але з ними сперечатися не будемо, бо майже кожному відомо, яким чином їх формують. Навіть підлітки поінформовані, що проти корупціонера „з важкою грошовою категорією” нічим не попреш, бо там спрацьовує правило „корупція захищена корупцією”. А тим часом „боротьба” вимагає результатів для звітів, і, звичайно, їх шукають посеред грошово незахищених верств населення. Ось свіжий приклад двотижневої давнини „боротьби” з корупцією в УжНУ. Тут на філологічному факультеті розгорнулася драма, справді варта сюжету для зйомок. Студент-третьокурсник, вдаваний вождь студентського пролетаріату Андрій Любка, вирішив посприяти дівчаткам-першокурсницям у складанні іспиту з „української народної творчості”. Бачачи в собі місцевого авторитета, хлопчина звернувся з проханням до викладачки О.М. Тиховської. Хоч пані Оксана й відмовила у будь-яких домовленостях, напористий Андрій не відступав. Через якийсь час він зателефонував до викладачки і попередив, що до неї додому прийде студентка Таня Пинзеник. Не беручи до уваги відмову, о 19 годині вечора у двері постукала дівчина. А коли пані Оксана спитала, у чому справа, та відповіла, що їй потрібна консультація. Зайшовши в середину, студентка попросила підтримати 10 однокурсників, що мають незадовільні оцінки, а за винагороду запропонувала гроші. Оксана Михайлівна відповіла, що такий варіант неможливий і виставила дівчину за двері. Встигла тільки господиня зачинити двері, як хтось постукав знову. Відчинила.. і до квартири увірвалися троє чоловіків з відеокамерою. Миттєво тицьнули посвідчення. Виявилося, що це бійці 6-го відділу УМВС по боротьбі з корупцією. Пригрозили п.Оксані та її матері не чинити їм опору, бо вони мають право обшукувати квартиру. На запитання, що вони мають шукати, один із працівників УМВС відповів, що тут була студентка і мала дати хабара. Пані Оксана сказала, що грошей не брала, а якщо дівчина прийшла із наміром дати гроші, то нехай обшукують її. Бійці ж, звичайно, на слова не реагували, а чимдуж перекидали речі, книжки, документи і навіть білизну. Обшук супроводжувався відеозйомкою, перевертали все догори дном протягом півтора години, не зважаючи на присутність трирічної дитини і сльози. На прохання матері припинити цей „цирк”, наказали їй замовкнути, бо виженуть із квартири, оскільки вона заважає їх „операції”. Не знайшовши того, що шукали, нічні візитери склали протокол в одному примірнику, примусили його підписати і зникли.
Без сумніву, подібні дії є брудною, цілеспрямованою провокацією, підтриманою працівниками УМВС, що чинили обшук. І за такі дії хтось мусить відповісти. Редакція сподівається на відповідну реакцію керівництва правоохоронних органів, бо, між іншим, пані Тиховська звернулась не тільки до редакції газети „Трибуна”, а й до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Кому з цього який зиск, здогадатися неважко: дітям – дешевий популізм, відповідним структурам – факт для звіту.”
На останнє ще одне не менш вражаюче „затримання”, яке відбулося минулого тижня. На цей раз спец операція проводилася проти нового начальника обласної державної виконавчої служби пана Черепані. В його кабінеті знайшли барсетку з 7000 доларів, що по суті ні про що не говорить. Але під це затримали багато людей, яких тримали в приміщеннях не три години, як це передбачає законодавство, а значно більше. Зрозуміло, що при цьому протокол про затримання „борцями” з хабарництвом не складався. Навіть пробували проводити очні ставки, які, як повідомляють наші джерела, закінчилися нічим. На даний час пан з сердечним приступом знаходиться в лікарні. Кримінальна справа стосовно нього не порушена. Питання: хто буде відповідати за непрофесійність та знущання над людьми? Сподіваємося про це почути від нового начальника УМВС в Закарпатській області пана Максимова.
За матеріалами reporter.com.ua

 Отправлено: 08.07.08 10:06. Заголовок: „ХІД НАЗАД” Як ми вж..

„ХІД НАЗАД”
Як ми вже інформували
наших читачів, на Закар-
патті очікується нова надзвичайна ситуація від надзвичайно ситуативного міністра Нестора Шуфрича. На минулому тижні знаний в нашому краї за своїми „подвигами” заступник міністра п. Скіб’як представляв працівникам Головного Управління МНС України в Закарпатській області не менш знаного тут же, теж за своїми „подвигами”, в минулому керівника цієї ж структури, Василя Скундзю на посаду першого заступника цього управління. Ця подія настільки була неочікуваною навіть для теперішнього керівника п. Гецянина І.В., який все ж таки користується серед населення більшою повагою, ніж вищевказані громадяни, що протестуючи проти цього фарсу, він покинув, разом з усіма присутніми, службову нараду. Таке в нашій країні і в таких структурах, як МНС, напевне вперше. Вже тоді можна було очікувати, що такого ляпасу пихаті міністерські держиморди не вибачать пану Гецянину та його підлеглим. Так і сталося. Учасники цього конфлікту були викликані на міністерський килим, наслідком чого стала відставка начальника ГУ МНС України в Закарпатській області, хоча і Василю Антоновичу був даний „хід назад”. Так би мовити, не нашим і не вашим.
Коли особовому складу стало відомо про цей інцидент, ми ніяк не могли пригадати, де ж ми бачили ці прізвища разом. І враз ми пригадали списки, які після Помаранчевої революції були надруковані однією з політичних сил у засобах масової інформації про осіб, які скомпрометували себе як державні службовці в Закарпатській області і за ніяких підстав не мали б права займати державні посади. Саме там пригадувалася ця парочка – Скіб’як та Скундзя.
СКУНДЗЯТА „ЗДРИСТАЛИСЬ”
Дуже багато надруковано
про „подвиги” Василя Ан-
тоновича, і не впевнений, що треба їх нагадувати нашим читачам. Можна підняти лише деякі наші матеріали, в яких кожного року розповідалось про феномен „скунцизму”, або пригадати матеріали газети „Старий замок” за 2004 рік („Пожежна служба Дурляндії”, „Благодійний фонд – як засіб збагачення..., або як Скунця та Матвійчик з управління МНС у Закарпатській області махлюють із коштами”, „Знову Дурляндія, або кадрові вибрики скунця”, „Страшний сон правителя, або нові пригоди скунця”, „Безпредєльщики” в погонах, або кінець епохи “скунцизму” та інші). З упевненістю можна стверджувати, що та система „безпредєлу”, яка і по теперішній час існує в нашій області, як в самій пожежній безпеці (цивільному захисті), так і у відношенні цієї структури та її посадових осіб до установ та організацій, незалежно від форм власності, підприємців та просто громадян, була створена саме Скундзею і підтримується по теперішній час його же „скундзятами”. А те, що крім більшості працівників, яким противне повернення Антоновича, встали проти нього і його минулі „ад’ютанти”, або, як ми їх кличемо – „скундзьові пташенята”, то цей факт не є чимось особливим. Хто, як не він, знає всі існуючі та неіснуючі корупційні потоки, схеми тощо. Скундзята „здристались” від того, що змушені будуть перевести всі „свої” фінансові русла та потоки знову в одну кишеню, а ще не закінчене будівництво „хатинок”, не придбані круті іномарки, не забезпечена „безтурботна старість” тощо.
ШПАЛЬТОВИЙ «ГОРОЙ»
Про „подвиги” Василя Ан-
тоновича газета останній
раз писала в №8(195) від 27 лютого поточного року (“Васильок зачув весну”). Це був коментар на інші матеріали з газети „РІО” (від 20.01.07 р.) Як в одній, так і в іншій статті, Васько, тебе попереджали, що нікому в місцевому МНСі ти – не потрібен! Невже, щоб усвідомити це, треба було підставляти свого скіб’яцького цімбору під сором отримання ляпасу від підлеглих? Або ти за старою звичкою думав, що гроші і тепер вирішать все? Так, у чомусь ти правий. Гроші і тепер мають велике значення і вирішують багато питань. Але є одне “але”.

 Отправлено: 08.07.08 10:10. Заголовок: Люди вже не ті! І хо..

Люди вже не ті! І хоча по теперішній час ще в них тремтять коліна, але вони вже з них встають! І дуже прикро, що не взяв ти до уваги те, що я тобі радив не лише від себе. Тому нагадаю ще раз: „Якщо Вася хоче повернутися заради тієї ж самої мети, що і в минулому, то це просто самогубство. Вже не всі готові терпіти. Терпець урветься, тоді буде трагедія. А з вашим тиском вам це не треба, Василю Антоновичу!”
„ТРЕТЄ ПРИШЕСТЯ”
Невже настільки задурманила тебе весна, що ти втратив нюх? Не
вже ти вважав, що після дострокових виборів (які обов’язково відбу-
дуться) ти залишишся на посаді? А для чого тоді це „третє пришестя”? Щоб комусь щось доказати? Кому? Що? Те, що ти бажаєш доказати, доказано вже давним давно і саме тобі та твоїм підлабузникам, які самі ж тебе і ігнорують тепер. Це наша організація, простих, бідних, малозабезпечених але гордих, принципових та чесних пожежних поновляла на роботі незаконно тобою звільнених працівників. Це ми розкривали твої корупційні та бандитські схеми та створювали для тебе та тобі подібним постійну напружену обстановку з постійними перевірками та службовими розслідуваннями. Це ми одинадцять раз вимагали не лише позбавлення тебе посади, а звільнення з роботи та порушення численних кримінальних справ проти твоєї протиправної діяльності. Це ми закривали твої рахунки та стягували з них заборгованість по зарплаті та інших соціальних гарантіях, що, до речі, робимо по теперішній час. Треба визнати, що і по теперішній час ще існує багато твоїх учнів, які продовжують твою „справу” і за якими вже теж давно „ тюрма плаче.” Біда їх лише в тому, що вони по теперішній час не знають, як правильно навіть звільнити з роботи. Тому і тобі вдалося поновитися на роботі. А може, твоє „третє пришестя” пов’язане саме з достроковими виборами і комусь з махновців бажається знову збирати ментовськими та пожежними руками податі для однієї з політичних партій, як це робилось під час президентських виборів, коли ти разом з Варцабою були „касирами” Обрізака? Скоріш за все, у Антоновича, як і у багатьох інших держслужбовців, просто ломка від відриву від державної та приватної „наркотичних” годівниць, які звуться державним бюджетом та підприємницькою „спонсорською допомогою”. І вся біда в тому, що сівши на цю „іглу”, жоден з минулих керівників не може прийти до тями після розлучення з годівницями. Робити і думати головою не навчені, тому і лізуть з шкіри, лиш би повернутись у насиджене крісло.
ДЛЯ НИХ ЛЮДИ – ЦЕ БИДЛО!
Коли готувався матеріал, стало відомо, що наступником п. Гецянина мах
новцями призначений інший відомий полковник, у минулому заступник
начальника обласного управління МВС п. Туряниця. Хоча нам відомо, що і Іван Васильович не погодився з незаконним зняттям з посади та буде оскаржувати наказ Нестора в суді. Але нам, простим вогнеборцям, від того не жарко і не холодно. На жаль, ні попередній, а особливо його заступники, ні новий керівник не мають понять про невійськову установу чи організацію і як саме в ній, згідно Указу Президента, треба реформувати створений Цивільний захист.
Призначення працівників міліції до різних установ та організацій стало тепер модою. Пригадайте лише Службу безпеки України і до чого це призводить. У людей, які це роблять, відсутнє елементарне розуміння того, що саму правоохоронну систему конче потрібно реформувати та провести люстрацію більшості керівників цих підрозділів, тому що це люди, які в певний час були зомбовані не на суворе виконання та дотримання Конституції та законів України, а на беззаперечне виконання іноді злочинних наказів та розпоряджень. Ну просто фізично не може людина, якій в ментовському, пожежному чи іншому навчальному закладі з голови вирізують ту частину мозку, яка відповідає за те, щоб осмислювати накази і розпорядження та визначати відповідність їх чинному законодавству, зрозуміти, як без єдиноначальності, а фактично єдиновладдя, керувати підлеглими. А тим паче під наглядом не лише державних контролюючих органів, а принципової профспілкової організації, яка абсолютно непідконтрольна та непідзвітна керівникові. І з якою мають узгоджуватись майже всі питання життєдіяльності установи. Для цих керівників це – дикість. Вони навіть не розуміють, як може існувати будь-яка громадська організація в таких системах, де, за їх правилами, люди не мають жодних прав, а лише обов’язки. Для них люди – це бидло, з яким ніколи не рахувались і думка яких ніколи їх не цікавила. Дуже доречні в даному випадку слова В. Бессерта з його книги „Честь та справа”, в героях якої багато з наших керівників, і не лише Антонович, можуть себе впізнати.
« ... Киплинг в одном из своих стихотворений писал: «Что опьяняет сильнее вина? Женщины, слава, власть и война». Так вот, я о власти. Талант управления и жажда власти – абсолютно несовместимые понятия. Подлинный управленец на первое место всегда ставит дело, которому он служит, ради той неэгоистичной суперидеи, которую он пытается воплотить в жизнь с помощью этого дела. У алчущего власти всё наоборот: у него всегда и во всём на первом месте, на пьедестал возводится его гипертрофированное эго, в жертву ему он готов принести всё и вся.
НЕ БЕЛЕНЫ – ВЛАСТИ!
В психике людей, рвущихся к власти ради упоения самой властью,
готовых ради этого шагать по трупам, даже не в переносном смыс-
ле слова, есть несомненно ущербность, неполноценность, признак душевного нездоровья. Хорошо бы, чтобы за такими властолюбцами ещё в самом начале их карьеры пристально следили врачи-психиатры, пока не будет слишком поздно…. Даже дорвавшись до вожделённой власти, такие люди никогда не чувствуют себя счастливыми, а тем более в безопасности. Их постоянными спутниками становятся страх, подозрительность, зависть и злоба. Стоит ли ради этого во все тяжкие пускаться? Но всё лезут и лезут…
Учёные установили, что абсолютная власть неминуемо приводит к сумасшествию. Примеров тому в истории человечества предостаточно, и конец таких людей, как правило, плачевен. Жажда власти перекрывает человеку канал интуиции. Более того, искажает восприятие им реальной действительности, мешает видеть последствия принимаемых решений. «Что они там, белены, объелись?» – недоумевают люди по поводу очередных выкрутасов в верхах. Не белены – власти. Её дурман пострашнее белены….»
Читаючи ці рядки, якщо не самі себе наші керівники, то ми обов’язково впізнаємо декотрих з них. На жаль, треба констатувати, що виходячи з дій вищевказаних керівників, вони вже невиліковно хворі. Ні, не фізичною хворобою, а хворобою більшості теперішніх можновладців – „начальницьким синдромом”. І синдром цей вони придбали не на війні і не на службі своєму народові та своїй державі, а в божевільній боротьбі за свої матеріальні блага та владу, без яких вони не можуть існувати. Без перебільшення ці люди є божевільними та рабами свого ненажерливого апетиту до грошей і влади. Таких керівників не треба боятись жодному з чесних та порядних працівників, їх просто треба пожаліти. Іншого почуття, крім жалю, а іноді, на жаль, образи, вони не викликають.
На останнє хочу побажати нашим великозвіздним державним посадовцям негайно спуститись на землю та осмислити свою поведінку з людьми, що живуть на Землі, а якщо ні то… не заважайте нам, порядним людям, вогнеборцям та невогнеборцям, чесно та сумлінно виконувати свої службові обов’язки та служити саме людям, а не намагатись прислужуватись вам. Ми вже не ті, що були, і наша організація пишається тим, що допомагає іншим „вичавлювати з себе раба”. Тому і вони вже не т,і що були. Тому за минулі образи вже і вони можуть дати в пику, що успішно нами і пропагується серед особового складу. Пихаті держиморди в погонах, не маючи не лише офіцерської честі, а навіть елементарної громадянської, мають цю ознаку носити на обличчі! Саме ви доводите людей до того, щоб вони взяли на озброєння девіз: „Бей подонков, облечённых властью”. А я завжди попереджав, що тоді буде біда! Не соромся, Василю, та йди собі з миром, тут і без тебе багато багнюки!
Майороші Л.Ю.,
голова профкому ППО атестованих пожежних м. Ужгорода.

 Отправлено: 08.07.08 11:10. Заголовок: Будучи кадровим офіц..

Будучи кадровим офіцером
УМВС України в Закар-
патській області з багаторічним досвідом, мені доводилось по службовій лінії працювати з великою кількістю колег правоохоронців. Більша їх частина є дійсно чесними, порядними та працьовитими людьми, які, не рахуючись з особистим сімейним життям, витрачають власний час на виконання службових обов’язків. Але в наших лавах працюють і підлі, підступні люди, місце яким не в правоохоронних органах, а в наручниках на лаві підсудних. Не побоюсь прямо вказати на працівника ВВБ УМВС України в Закарпатській області Б.
Раніше він працював у одному відділі та згідно зі службовими обов’язками мав виявляти та попереджувати злочини щодо торгівлі людьми та проституції. Але фактично зайнявся іншим. Пригрозивши кримінальною відповідальністю більшій частині повій у місті Ужгород, отримував від них щомісячно данину в розмірі 50 доларів США з кожної.
Іноді повії відмовлялись платити, і тоді Б. вивозив їх за межі міста та бив їх руками та ногами. Крім того, він зайнявся супроводом та перевезенням нелегальних емігрантів з Мукачівського району до міста Ужгород.
Неодноразово Б. спільно з квартирними злодіями-рецидивістами викрадав майно з помешкань працівників УМВС України в Закарпатській обл. (зокрема крадіжки в оселях полковника Русина В. та Попадюка).
НАРКОМАН ТА НЕЛЕГАЛЬНИК?!
Деякі злочини на даний час
вже розкриті і на початко-
вих етапах розслідування злочинці навіть вказували на Б. як на співучасника, але той підкуповував слідчих, у результаті чого матеріали кримінальних справ перероблялись у потрібному напрямку.
Нині Б. працює у відділі внутрішньої безпеки УМВС України в Закарпатській області. На даний час він контролює правомірність діяльності працівників міліції і вихваляється, що доб’ється звільнення багатьох своїх підлеглих з роботи за надуманими звинуваченнями.
Спочатку оточуючі не сприймали це серйозно, але потім зрозуміли, що жарти скінчились. Тепер більшість злочинців Закарпатської області користується платними послугами Б. по психологічному тиску на принципових слідчих та інших працівників міліції. Б. постійно носить із собою таблетки екстезі та набої до пістолета ПМ і, демонструючи їх наявність, обіцяє непоступливим міліціонерам підкинути зазначені предмети на робоче місце та відразу вилучити при обшуку. Після таких демонстрацій його колеги по роботі бояться боротись зі злочинцями, які товаришують з Б. та платять йому данину.
Працівники ДАІ постійно повідомляють, що Б. в темний час доби супроводжує вантажні автомобілі з нелегальними емігрантами і в разі їх зупинки показує правоохоронцям своє посвідчення та погрожує звільненням з роботи.
Працівники УКР УМВС України в Закарпатській області також стурбовані тиском Б. та його колеги М., які буквально паралізували оперативну діяльність щодо угруповання кримінального авторитета в м. Ужгород на прізвисько „3она”.
САДИСТ ТА „ПОЛІГРАФІСТ”!?
Заслуговує на особливу
увагу наступний докумен
тально підтверджений приклад ницості та злочинної поведінки Б.
18 квітня 2006 року близько 19-ї години колишня дружина останнього Тетяна Б. гуляла з неповнолітнім сином біля кінотеатру «Доміон», який розташований по вул. Минайській. У той час до неї підійшов Б., який почав її ображати, схопив за шию і душив, а потім наніс декілька ударів у область нирок.
29 травня 2006 року суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Бисага Т.Ю. порушив за вищевказаними подіями відносно гр. Б. кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 125 ч. 2 КК України.
Вирок на даний час по кримінальній справі судом не винесено, оскільки Б., погрожуючи вбивством, змусив Тетяну Б. відмовитись від обвинувачення. Б. неодноразово дзвонив їй по мобільному телефону і погрожував, що попросить бандитів, щоб ті її та тещу покалічили, а будинок спалили.
...Б. вживає наркотики, а саме: екстезі, амфітамін, гашиш та ЛСД. Це вбачалось з його зовнішнього вигляду та поведінки в побуті, до того ж він часто носив їх у кишенях одягу. Наркотики Б. отримував та вживав разом зі своїм другом, кримінальним авторитетом на прізвисько „3она”, котрий проживає в м. Ужгород по вул. Лавріщева, 20а. Вказаний кримінальний авторитет щомісячно сплачує Б. данину в розмірі п’ятисот доларів США за “кришування” свого бізнесу з продажу наркотиків. ...При прийнятті на роботу у ВВБ співробітники кадрових служб МВ УМВС України перевіряли Б. на предмет вживання наркотиків за допомогою пристрою, який зветься „поліграф”, і Б. дав їм хабар у розмірі тисячі доларів США, щоб інформація щодо вживання ним наркотиків не дійшла до керівництва ВВБ...”.

Від редакції. Якщо комусь із працівників міліції не байдужа тема перевертнів, які причаїлися серед них, закликаємо підключитися до її обговорення. Ми із задоволенням надрукуємо листи всіх бажаючих. Конфіденційність гарантуємо.

 Отправлено: 20.07.08 11:25. Заголовок: СЕСІЯ НАПЕРЕДОДНІ ЛІ..

СЕСІЯ НАПЕРЕДОДНІ ЛІТНІХ КАНІКУЛ


Учора відбулося сорок шосте пленарне засідання чергової IV сесії Ужгородської міської ради V скликання. Міські депутати перед літніми відпустками розглянули ряд важливих для життєдіяльності міста питань порядку денного і практично по всіх було прийнято позитивне рішення.

Розпочав сесію міський голова Сергій Ратушняк з пропозиції до депутатів прийняти такі зміни до бюджету міста на 2008 рік, які дозволять міській громаді використовувати зароблені кошти в інтересах мешканців міста, а не просто тримати на депозиті 20 млн. грн. над якими чатує балогівська прокуратура, вичікуючи, щоб голова міста допустив бодай якесь порушення фінансової дисципліни. Взагалі склалася парадоксальна ситуація: у міському бюджеті кошти є, а використати їх не дають.

Крім інших питань, розглянуто і клопотання начальника міського управління генерал-майора міліції Віталій Глуховері, який звернувся до міськради з проханням виділити земельні ділянки під будівництво п’ятиповерхового будинку, або ж 20 ділянок для індивідуального будівництва для працівників міської міліції. Сесія дала протокольне доручення земельному відділу на підготовку необхідної документації для виділення 20 земельних ділянок для вирішення житлових проблем працівників міської міліції.

Не знайшов депутатської підтримки проект рішення „Про переведення групи продовженого дня в навчальних закладах і фінансування за рахунок додаткових платних освітніх послуг”. Хоча всі розуміли, що цей популізм в кінці року відгукнеться для освітян проблемами з виплатами заробітної плати, що фінансуються з місцевого бюджету. Можливо, після літніх канікул депутати більш виважено підійдуть до цього питання та не будуть перетворювати міську скарбницю в „охрімову свиту”.

 Отправлено: 28.07.08 16:27. Заголовок: Потім до цього бізне..

Потім до цього бізнесу до-
далися „чорні”, живий то-
вар – дівчата для борделів та хлопчики для гомиків, наркотики, зброя, цигарки, апаратура, ліс, сировина, продукти харчування тощо. Це ж Закарпаття! Це ж 4 кордони! Це ж такі можливості, що в інших регіонах і не снилося. Історія зберігає багато випадків, коли вантаж, перетнувши кордони України та прямуючи до Росії, просто по наводці грабувався... або бандитами, або працівниками міліції, СБУ... Тому і маємо суцільне диво під назвою „ментовщина”, „гебнявщина”, адже інакше назвати те, що відбувається на теренах України, просто неможливо. Хоча і дивуватися немає чого: яка „держава”, такі і „правоохоронні” органи, які за виключенням окремих диваків, працюють суто на себе.
Розірвати цей злочинний ланцюжок у зв’язку із ситуацією, яка склалася, просто неможливо. Потрібна політична воля, відповідні кадри та розумний кадровий підхід, якого в Закарпатті фактично не існує Тому ці керівні „кадри” там зверху і тасують, наче карти в колоді, намагаючись витягнути для себе, і тільки для себе, свого „джокера”.

Підбір керівника на посаду
начальника обласного
УМВС – це важливе питання для керівника Міністерства, який працює на першу особу в державі. Це зрозуміло і не потребує роз’яснень, адже міліція, СБУ та прокуратура як в часи СРСР, так і „нової” України керівниками держави використовувалися, як каральні органи проти своїх громадян, партій та громадських об’єднань. Розмови про демократію є тільки розмовами. Доказом цього є закарпатські суди, в яких нині розглядаються кримінальні справи по звинуваченню тих чи інших працівників правоохоронних органів, які діяли не згідно Законів України і не власного бажання, а конкретної вказівки тої чи іншої посадової особи. І дивуватися немає чого. Правоохоронні органи – це корумпована, кланова система, якій розумні та віддані справі кадри не потрібні. Їй потрібні свої люди на потрібних місцях. Це і створило ситуацію, за якою саме корупція і доїдає цю державу разом з усіма гілками влади. Тому і не є дивним, що нині, як між „павуками” в банці за жирну „мушку” – грошовиту тему, що заплуталася в павутинні життя, і точиться запекла війна між нинішніми та колишніми правоохоронцями. Мова про боротьбу із організованою злочинністю вже якось не йде, адже саме вона є годівницею правоохоронних органів та судів усіх рівнів. Саме з цих причин кланова система, яка створилася в „державі” Україна, і працює суто на забезпечення теми, яка втілюється в життя саме за вказівкою “згори”... у якої вже давно протухла голова...

Остання інформаційна
війна, яка найбільш жор-
стоко точилася в обласних ЗМІ, стосувалася минулого начальника УМВС в Закарпатській області генерала В.Варцаби і його команди – наближених керівників, які нині хто під слідством, хто звільнений на пенсію, а хто працює в інших областях. Слідуючи логіці римлян, які будь-яку подію тлумачили з позиції “кому вона вигідна”, а в нашому випадку мова йде про брудну інформаційну війну, то цілком логічно можна припустити, що друк анонімки на працівників закарпатської міліції в обласних ЗМІ 9 грудня 2006 року вигідний в першу чергу пану В.Варцабі та його людям, які прагнуть реваншу – повернення до влади, а вірніше до тих важелів, які дозволяють безкарно керувати контрабандними потоками та розкрадати наш край. Є серед них і такі, які встигають працювати на декілька фронтів. Такі собі політичні перевертні, які в силу своєї продажності та скаженої жадоби до грошей є особливо небезпечними і тому можуть навмисно закидати анонімний бруд в ЗМІ на своїх колишніх колег у сподіванні, що зможуть знову повернутись до корита. При цьому йде відповідне погодження як з політиками, так і силовиками, які мають реагувати на цей анонімний бруд, у черговий раз витягуючи цю, пробачте за вислів, ментівську “курву-перевертня” на владний міліцейський олімп. „Курви-перевертні” від міліції в нашій області усім відомі, тому немає потреби називати їхні прізвища. Хоча при необхідності я зроблю це у своїх наступних публікаціях.
Але повернемося до В.Варцаби. Як не дивно, а нині майже всі забули, що саме діями В.Варцаби і була доведена “до ручки” закарпатська міліція, про що, наприклад, свідчить газета «Старий замок» №41-42 від 27.05.2004 року у статті „Хто зрадив міліцію Закарпаття, або Чому наших правоохоронців «ментами» називають”. Були і десятки інших публікацій як в обласних, так і республіканських ЗМІ, які пан В.Варцаба та його команда, яка нині рветься до влади, в суді не оскаржила, а відповідно визнала такими, що відповідають дійсності. Статистика річ вперта, а пам’ять читача дуже коротка, тому в подальших публікаціях я нагадаю читачам та нашим окремим керівникам, про що писали обласні та республіканські ЗМІ в 2004 - 2005 роках.

Як усі пам’ятають, по за-
вершенні помаранчової
революції генерала В.Варцабу змінив молодий підполковник Ю.Рахівський, який за два роки спромігся стати генералом. Мова не про законність чи незаконність дій міністра Ю.Луценка, який призначав та присвоював звання. Проти останнього антикорупційних справ не реалізовано, так що стверджувати про незаконність його дій не є можливим. Мова про інше. Підполковник Ю.Рахівський зі своїми підлеглими прийшов на цю посаду на хвилі помаранчевих подій. Якими вони були, штучними, спровокованими чи якимось іншими, відповідь дасть час. Бажаємо ми це визнавати чи не, але правда його призначення полягає в тому, що цю посаду він зайняв без хабарів... бо нічого на той час не мав, та у нього ніхто нічого і не просив. Зрозуміло, що його наступним логічним кроком було розігнання тієї бандитської зграї перевертнів, які роками наживалися на підприємцях та пересічних закарпатцях. Волання про те, що викинули найкращих, не відповідає дійсності. І це доводиться дуже легко, про що більш детально та конкретно розповім у подальших публікаціях. Важким було і напрацювання авторитету, адже і понині, як мені відомо, самі ж закарпатські працівники міліції виявляють у себе перевертнів. Так що стверджувати про те, що нічого не зроблено і що стало ще гірше, ніж при В.Варцабі, буде невірним. Закарпатська міліція однозначно стала чистіше. Наскільки – це вже інше питання. Але потрібно чітко усвідомлювати, що держава, яка б вона не була, це є живий організм, у якому, якщо вражений корупцією тільки суд, то важко хворіють усі. А коли смертельно вражені усі... органи влади та правоохоронні органи?!

Вдумайтесь, шановні чи-
тачі, в подію, яка відбула
ся. Перевертень від правоохоронних органів, рвучись до влади, звертається до тих, які відповідають йому по духу, і друкує анонімку. Ті, хто її друкує, чітко усвідомлюють, що це анонімка, бо вона не підписана. Відсутні і документальні докази. Та і звідки вони візьмуться, коли це брудна анонімка, зліплена з пліток та власних кримінальних схем? Її друк у громадській думці в один день перекреслює та паплюжить дворічні напрацювання тисяч людей, яких було звинувачено в участі та співучасті в бандитизмі, рекеті, тортурах, катуваннях, торгівлі людьми, зброєю, наркотиками, розвагами з повіями тощо. Тобто в усіх смертних гріхах, на перелік яких не вистачить не тільки Кримінального кодексу, а й самої Біблії, адже головний анонімник стверджує, що «має» майже 50 статей на подібну тематику.
Нищівного удару друком цієї анонімки було нанесено і по журналістиці області, адже Вячеслав Федченко своїм кроком з друком статті – збірки пліток, бруду та власних кримінальних схем перевертня довів, що можна не поважати читача, видаючи анонімки за достовірні факти. Адже читач не знає, що комітет працівників міліції – це блеф, що звернення ніким не підписане, що немає доказів. На моє переконання, журналісти закарпатських видань мають дати оцінку діям В.Федченка. Своє слово має сказати і Закарпатська обласна організація Спілки журналістів України, відділ преси та інформації Закарпатської ОДА. Якщо серед журналістів завелися повії, то їх треба відмічати та відповідно „заохочувати” специфічними призами...
До речі, стосовно повій. Після В.Варцаби та В.Буковчаника саме „злочинець” Ю.Рахівський запросив на міліцейську базу відпочинку в „Бабаєво”... священика для освячення приміщень... після оргій, які там організовувало минуле керівництво УМВС. У логіку анонімки та анонімників це не вписується, бо живуть та пишуть, як по собі. Залишилося хіба що над закарпатською міліцією, яка за результатами далеко не пасе останніх, організувати щось на зразок Нюрнберзького процесу – свій, Ужгородський!

Маячня якась хворої на го-
лову людини, скаже пе-
ресічний читач, читаючи анонімку невідомого комітету офіцерів міліції. Так, маячня! Але не все так просто. Зрозуміло, що люди оскаржать у суді цей бруд, але ніхто не поверне закарпатській міліції, спаплюженої діями В.Варцаби та його команди, честі міліції. Багато з нинішніх працівників працюють чесно, захищаючи права людей і потроху піднімаючи авторитет та чесне ім’я правоохоронного органу. Тому порцію чергового, анонімного бруду потрібно розцінювати не інакше, як конкретні кроки з розхитування державності, навмисної дискредитації органів влади. Про що, на мою думку, керівництвом УМВС має бути зроблено відповідне звернення на ім’я Президента держави. Відповідь цій паскуді, яка для своїх цілей вигадала цілий комітет офіцерів і прикривається ним, має бути гідною. На моє переконання, начальник УМВС в Закарпатській області генерал Ю.Рахівський, якщо він вважає себе справжнім офіцером, не звертаючи уваги на цю анонімну маячню, має ініціювати та наполягати на перевірці, як це не смішно, цього бруду... щоб у подальшому покарати тих, хто навмисно підриває авторитет влади, свідомо дезінформує громадськість краю. Способів для цього достатньо. Гра в паплюження держави та її органів влади не має пройти. Саме тому мають бути отримані відповіді на питання, за що будується пан Ю.Рахівський, чи є порушення в тому, що він влаштував своє родичку на роботу із окладом у 600 гривень та інших фактах, наведених в анонімці. Я не є симпатиком помаранчевого режиму та самого Ю.Рахівського, з яким працював. Він ще дуже молодий офіцер для генеральської посади, але треба віддати належне – він спромігся поставити роботу в карному розшуку на належний рівень та переломити ситуацію в багатьох підрозділах. І не його вина, що десятки кримінальних справ за хабарі ламають наші „некорумповані” суди, які тим самим заохочують злочинність. На противагу нинішнім підпільникам, які спроможні хіба що писати тільки анонімки, ця людина, за що її неможливо не поважати, свого часу, коли ще невідомо було, хто прийде до влади, не побоялася на весь зріст виступити проти кучмівського режиму... І його на відміну від В.Варцаби підтримали офіцери, які створили комітет і поставили свої підписи!

Нині під час чергової кризи
влади та протистояння
між урядом та Президентом держави, привід дійсно вдалий для перетасовки „джокерів”. Тому спокійно можна власні бандитські та контрабандні схеми повісити на інших, волаючи, що звільнили найкращих офіцерів. Звідки ж тоді в них шикарні вілли та особняки вартістю від 500 000 та більше доларів США як в Україні, так і за її межами? Звідки шикарні авто від 50 000 доларів США і більше майже на кожного члена сім’ї та бізнес на десятки мільйонів доларів США? Що, все чесно зароблено на одну зарплатню?! Нині вони знову рвуться до влади... щоб мати ще більше грошей, торгуючи нашими дітьми, супроводжуючи нелегальні потоки. Контрабанду тощо. Чи це не так, пане анонімнику?! Подай голос, песиголовцю! Покажися, наш підпільнику „Кіндрат”! Чи, може, слабо!? Не покажешся, бо боїшся! Бо руки твої по лікті у крові. Чи, може, вже забув?! Але Бог про тебе не забув!
І наостанок, ще одна невеличка ремарка. На мою думку, врятувати як українську так і закарпатську міліцію може тільки жорстка кадрова політика... часів СРСР, коли в нас не було начальників з місцевих. Закарпатець на посаді керівника УСБУ, прокуратури, УМВС – це перш за все кумівство та сімейна клановість. Нехай працюють генералами... на славу Закарпаття в інших областях. І нам спокійніше, і головне – зловживань менше. Але для цього, щоб запобігти остаточному руйнуванню держави, Президенту потрібно вже нині вводити в Україні надзвичайний стан і починати реальну боротьбу з корупцією... в першу чергу позбавивши суддів їхньої недоторканності. А далі чистити та чистити наше суспільство від усякого виду перевертнів... з повною конфіскацією усього незаконно нажитого.
Далі буде.
Віктор Балог,
пенсіонер МВС, м. Ужгород.

 Отправлено: 28.07.08 16:40. Заголовок: В трехэтажном доме ч..

В трехэтажном доме чешс-
кой застройки города Уж
города по улице Довженко, 12, на третьем этаже проживает Варцаба Сергей Васильевич с женой. Это старший сын Варцабы Василия Николаевича, который, чтобы не встречаться со следователем, выехал за границу.
Генеральский сын Сергей с матерью Верой Ивановной развернули такую широкую деятельность по обогащению, то есть приобретению недвижимости, что мне и соседям по дому вообще нет спокойной жизни.
Вначале Сергей Варцаба решил, что ему с женой квартира общей площадью 100 кв. м мала, и он решил ее расширить за счет рядом освободившейся однокомнатной квартиры гражданки Пышки Анны. Несмотря на то, что многие люди годами ожидают жилой площади, Варцабе легко удалось занять эту квартиру с большой верандой и поселить туда свою собаку – овчарку.
Спустя некоторое время Варцаба решил сделать евроремонт и в то же время еще расширить свою, уже четырехкомнатную, квартиру за счет площадки общего коридора всех жильцов дома, раздвинув несущие стены лестничной клетки. Целый год стройбригада делала евроремонт и перепланировку уже четырехкомнатной квартиры. Заменили все, в том числе окна, двери, деревянные балки перекрытий на металлические швеллеры и т.д. Варцаба во время ремонта не проживал в квартире, а мы, соседи, терпели и заделывали трещины в потолках своих квартир от ударов молотками. Все эти изменения легко установить при сверке техпаспорта в бюро технической экспертизы.
Но Сергей Варцаба на этом не успокоился и решил еще расширить свою жилплощадь.
Ко мне в квартиру со слезами на глазах пришла мать Сергея Варцабы – Вера Ивановна – с просьбой подписать заготовленный акт и дать согласие на постройку мансарды в чердачном помещении над квартирой сына Сергея, площадью 130 кв. м, где она будет жить.
Не получив согласия от меня и двоих соседей на постройку мансарды, Варцаба Сергей занялся шантажом, обманом и запугиванием меня. Он обратися с заявленим в прокуратуру, что я якобы незаконно под своей квартирой занял подвалы, и он потребовал ревизии всех подвалов. Ко мне начали ходить комиссии из ЖЭК – 1, проверять подвалы и документы. Убедившись, что эти помещения были распределены среди жильцов 50 лет назад, когда Варцабы еще не было на свете, и кроме него никто претензий не имел и не имеет, ему порекомендовали обратиться в суд.
Варцаба на этом не успокоился. Он, узнав, что соседка по площадке на третьем этаже, Русин Елена Георгиевна хочет продавать свою квартиру площадью 100 кв. м и проживает только одна, уговорил ее вместе добиваться постройки мансард над своими квартирами. Тогда дороже можно их продать.
С помощью адвоката они вместе, то есть Варцаба Вера Ивановна, ее сын Варцаба Сергей и Русин Елена Георгиевна, составили административный иск уже к исполкому Ужгородського горсовета о признании права собственности и дачи разрешения на реконструкцию чердаков над их квартирами под мансарды. В иске указали фальшивые факты о якобы ремонте ими чердаков над их квартирами за свои деньги, хранении там своих ценностей и т. п. Хотя я, будучи 32 года председателем домового комитета от ЖЭК – 1 по нашему дому, знаю, что никто из них никаких ремонтов на чердаке не делал. Даже ключи от этого помещения находятся у меня.
Сейчас меня и не согласных на сделку соседей Варцаба таскает по судам. В действительности мать Варцабы Сергея, Вера Ивановна, которая добивается устройства мансарды для свого проживання, живет в двухэтажном доме в Ужгороде, по улице Кошицкой (в 100 метрах от турбазы „Світанок”). Дом со всеми удобствами, встроенными гаражами. Перед Новым 2007 годом сын пригнал третью машину „Мерседес”. Дом огорожен каменным забором лучше и выше Кремлевской стены. Во дворе даже построена часовня, видимо для отмаливания грехов (см. фото).
Соседи Варцабы сказали, что у него есть еще два дома, переписанных на родственников, но это недостоверно и требует проверки.
Мне 82 года, прошел Вели-
кую Отечественную вой-
ну, инвалид второй группы. Мне нелегко ходить по судам и доказывать таким людям, что стремление к наживе и обогащению превзошло честь и совесть.
Считаю, что исполком Ужгородского горсовета необоснованно разрешил Варцабе присоединить однокомнатную квартиру к его трехкомнатной. Если такое решение действительно есть и исполком Ужгородского горсовета беспокоится о нуждающихся в жилье ужгородцах, то это решение следует пересмотреть и наказать виновных. Только так может восторжествовать справедливость.
И.И. Байдак,
ветеран Великой Отечественной войны.

Коментарі з приводу визнання права власності та надання дозволу на реконструкцію горищ, на яких настоюють мати й син Варцаби та Олена Русин.
1. Згідно положень ч. 2, ст. 382 Цивільного кодексу України, власникам квартири у дво- або багатоповерховому житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку. Наведене означає, що співвласники володіють і користуються цим майном спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. А, отже, неправомірним є поставлене питання про одноосібне володіння одним або двома мешканцями під’їзду місцями загального користування, зокрема горищем.
2. Згідно п. 1.1, ч. 1 рішення
Конституційного суду Ук-
раїни від 2 березня 2004 року допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоповерхових будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.
3. Відмова позивачам з боку управління архітектури та містобудування виконкому Ужгородської міської ради у наданні дозволу на реконструкцію квартир №№ 6, 8 по вул. Довженка, 12 в Ужгороді з облаштуванням горища під мансарду, є абсолютно обґрунтованою, оскільки позивачі намагалися вирішити дане питання без письмового погодження зі всіма мешканцями під’їзду. Таке погодження вимагається п.5 Загальних положень про влаштування мансардних приміщень в об’ємах горищ житлових будинків у м. Ужгород, за твердженням ХУІ сесії ІУ скликання Ужгородської міської ради № 52 від 14 травня 2003 року.
4. Не відповідають дійсності твердження позивачів про те, що вони роками здійснювали за власні кошти ремонт даху та приміщення горища, оскільки про проведення таких робіт іншим мешканцям під’їзду невідомо. Невідомо також про наявність дозволу з боку виконкому Ужгородської міської ради на проведення таких комплексних робіт.
5. Питання ремонту даху ніяким чином не пов’язано з встановленням права власності або користування горищем в цілому, або його частинами. Ніякого правового зв’язку між цими двома проблемами не існує.
6. Питання ремонту даху або приміщення горища ніколи мешканцями під’їзду не обговорювалося, загальні збори мешканців не проводилися.