Отправлено #3
Старожил
Группа: Members
Сообщений: 941
Регистрация: 26-05-06
QUOTE(РусинЪ1 @ 15-01-2007 12:30)
Заметки на полях, или блуждение в трех соснах в поисках вычисления "квадратуры круга берез"
Строго юридически Украина никогда не имела и до настоящего времени не имеет, базирующегося на международном праве ТИТУЛА на Подкарпатскую Русь (или же на территорию сегодняшней Закарпатской области Украины).
Как известно, Договор в Москве «О Закарпатской Украине был подписан между СССР И ЧСР, хотя в то время представительство УССР в международных отношениях предусматривал п. 5 ст.72
Конституции УССР , а Президиум ВС УССР обладал компетенцией ратификации международных договоров. Тем не менее, Договор УССР не только не подписывала, но и при его заключении украинские дипломаты даже не присутствовали.
Фактически Подкарпатская Русь была переда УССР только во временное административное управление.
Теперь понятно, почему украинские власти так категорически настроены против признания самого факта существования русинов: нет русинов, нет проблем, а то еще прийдется Закарпатской территорией, в соответствие с международным правом, поступиться. Украина хоть и самое демократическое гос-во из всех демократических гос-в, но это, когда ей это выгодно...
Пожаловаться
Мини профайл
Цитировать
Ответить
РусинЪ1 15-01-2007 13:30 Отправлено #4
Досвідчений
Группа: Members
Сообщений: 121
Регистрация: 20-10-06
QUOTE(padiak @ 15-01-2007 12:10)
РУСИНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МЕНШИНА В БОРОТЬБІ ЗА ВИЗНАННЯ.
Складається враження, що “лідери” русинського руху заблукали, образно кажучи, в хащі із трьох смерек. Маю на увазі три принципові норми міжнародного права, опираючись на які вирішується проблема русинів. Наукою доведено, що лідер – це не посада, а людина із незвичним способом мислення та генерацією нестандартних способів вирішення проблем, чим і відрізняється від пересічних громадян. Але щоб мати незвичний спосіб мислення та бути генератором ідей по вирішенню русинської проблеми в хитросплетіннях законодавства України, потрібно мати не тільки юридичну освіту та певні знання в галузі міжнародного права, але й практику по їх застосуванню. Бо інакше незвичний спосіб мислення та генерація ідей в галузі юриспруденції навіть у доктора наук в галузі біології чи медицини може стати відвертою авантюрою. Мабуть із-за відсутності лідера, яким свого часу був у русинів призабутий “лідерами” юрист Адольф Добрянський, русинський рух уже роками “буксує”. По цій причині Товариство карпатських русинів “лідерами” розшматоване. Але й “лідери” міськрайонних русинських товариств за освітою та життєвим досвідом далекі від юриспруденції, а тому теж блукають в хащі із трьох смерек.
Одне крило русинських “лідерів” вважає, що невизнання русинської нації Україною є геноцидом, бо не знає навіть ознак цього терміну. В ст. 2 Конвенції ООН “Про запобіганню злочинові геноциду і покарання за нього” сказано: “В цій Конвенції під геноцидом слід розуміти такі дії, що чиняться з наміром знищити, цілком або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову, або релігійну групу, як так”. На моє переконання, ця Конвенція 1948 р. була направлена проти расової ідеології фашизму та прийнятому в зв’язку з нею Німеччиною закону “про захист крові та честі” арійської раси, а геноциду в Україні щодо русинської національності не було. Інше крило русинських “лідерів” стверджує, що невизнання русинської нації є етноцидом. Це новий термін, яким користуються науковці в галузі міжнародного права, але його ще не “узаконено”. В академічному юридичному словнику України про етноцид сказано, що це політика на знищення конкретного народу за допомоги комплексних заходів по знищенню системних зв’язків (рідної мови, культури, історії, національної самосвідомості) нації та підштовхування його представників до переходу в іншу, титульну якість. Тобто, етноцид є пом’якшеною формою геноциду та охоплює ознаки дискримінації, які в певній мірі присутня в Україні щодо русинської нації. Але звинуватити Україну в етноциді немає підстав, оскільки етноцид ще не “узаконений” міжнародним правом.
Проблема русинів в тому, що “лідери” зациклились на проблемі визнання русинської національності, хоча Україна давно її визнала навіть на міжнародному рівні. Причому “лідери” домагаються визнання русинської нації не по закону, а за власним розсудом. Про це мною неодноразово через пресу, а також в книзі “Подкарпатская Русь и Украина” наголошувалось. Так, в законі “Про дію міжнародних договорів на території України” написано наступне: “Встановити, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід’ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства”. Це ж саме сказано в ст. 9 Конституції України. Саме міжнародним Сен-Жерменським мирним договорам, під яким 80 років тому підписалось 56 країн світу, в тому числі СРСР, офіційно визнано русинську націю. Цей договір визнано й Україною тому, що в ст. 7 закону “О правонаступництві України” написано: “Україна являється правонаступницею обов’язків і прав по міжнародним договорам Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки”. Всім відомо, що Сен-Жерменський мирний договір не суперечить Конституції та інтересам України, бо інакше Україна була б проти розвалу Австро-Угорщини та утворення на її розвалинах ряду країн Європи, із якими мала і має дипломатичні відносини. Крім того, голова уряду УРСР М.Хрущов 9.09.1944 р. в м. Люблін підписав міжнародну угоду з Польщею про переселення громадян Польщі русинської національності в Україну. Ця угода в тому ж році була ратифікована. Верховна Рада України 8.10.2004 р. прийняла постанову «Про 90-річчя трагедії у концтаборі “Талергоф”», у якій йдеться про геноцид Австро-Угорщини відносно русинської нації. Міністерство юстиції України через свої управління в Закарпатській області без зволікань реєструє русинські національні, культурні та наукові товариства. Державним Комітетом статистики України під час Всеукраїнського перепису населення в 2001 р. найбільше зафіксовано русинську національність в Закарпатті, та чимало в Івано-Франківській, Львівській, Донецькій, Луганській областях України, а також в Києві та Львові.
Виникає питання до русинських “лідерів”: “Чому Організація Об’єднаних Націй вище наведене офіційне визнання русинської нації Україною сприймає, а “лідери” зась?” Зовсім інша справа, що під впливом деяких радянських академіків із амбіціями профашистського ґатунку по “захисту крові та честі” української нації, Кабінет Міністрів України не вніс до затвердженого ним “Переліку національностей та мов України” русинську національність та мову. В зв’язку з цим до “лідерів” русинського руху виникає таке питання: “Чому вперто не хочете звернутись до Кабінету Міністрів, аби він в “Перелік національностей і мов України” вніс доповнення про русинську національність та мову"? Тим більше, що нині русин В.Балога може в цьому посприяти!
Організація Об’єднаних Націй (ООН) дивується, чому “лідери” русинів просять від України те, що вже мають, але не хочуть того, що русинам необхідно? В липні – серпні 2006 р. Україна звітувалась на 69-й сесії ООН по виконанню взятих нею на себе зобов’язань перед ООН. Зокрема, на Комітеті ООН по ліквідації дискримінації, Україна звітувалась про виконання міжнародної Конвенції “Про ліквідацію всіх форм расової дискримінації”.
Тлумачення терміну “дискримінація” написано в ст. 1 Конвенції так: “У цій Конвенції вислів “расова дискримінація” означає будь-яке розрізнення, виняток, обмеження чи перевагу, основані на ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження, метою або наслідком яких є знищення або применшення визнання, використання чи здійснення на рівних засадах прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь яких інших галузях суспільного життя” (виділено для “лідерів” – П.Г.). Тобто, обмеження русинів України із-за їх етнічного походження з метою применшення визнання їх права і основних свобод на рівних засадах із іншими націями підпадає під ознаки дискримінації. Ось чому Комітет ООН по ліквідації дискримінації в пункті 20 свого прикінцевого офіційного висновку від 17 серпня 2006 р. щодо України написав так: “Комітет занепокоєний відсутністю офіційного визнання меншини русинів, не дивлячись на її явні етнічні особливості. Комітет рекомендує країні – учасниці (Україні – П.Г.) розглянути питання про визнання русинів в якості національної меншини”. (Див. документ ООН “CERD\UKR\CO\18 – 22 August 2006”).
Наголошую, що Комітет ООН по ліквідації дискримінації не вимагає від України визнання русинської національності, бо вона всіма країнами Європи та Америки, в тому числі Україною, давно визнана. Комітет ООН вимагає від України визнання русинської національної меншини! Справа в тому, що по Конституції та законодавству України тільки національна меншина має певні права, а не русинська національність чи нація як така. Так, в ст. 11 Конституції записано, що держава сприяє “розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності … національних меншин України”. В зв’язку з цим ст. 6 закону “Про національні меншини України” написана так: “Держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною мовою чи навчання рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству”.
Тобто, держава дає русинам все те, чого вони домагаються, але при умові, що буде створена русинська національна меншина. За українським законодавством виходить, що русинська національність є і її визнають. Але вона із-за незаконних дій органів влади не має своєї національної меншини, а тому залишається поза межами законодавства України. Ось чому вище згаданий Комітет ООН розцінив політику України щодо русинської національності як виняткове применшення прав і свобод русинів в порівнянні з іншими національностями України, що являється дискримінацією, і в своїх Висновках рекомендує (читай – вимагає) “визнати русинів в якості національної меншини”. Офіційному Києву незручно під тиском ООН відмовлятись від дискримінації нації “русини”. Тому Закарпатська обласна рада прийняла заяву до найвищих гілок влади в Україні про офіційне визнання русинської нації, аби в Києві зробити це визнання не по вимозі ООН, а нібито по ініціативі Закарпатської обласної ради. Не володіючи вище наведеною ситуацією, доктор історичних наук Сергій Федака, професор Ужгородського національного університету згадану заяву обласної ради про визнання русинської нації назвав “наймаштабнішим пограбуванням українців”?! Хоча важко уявити, що відродження забороненої сталінським режимом русинської нації є “наймаштабнішим пограбуванням українців” навіть у порівнянні із пограбуванням, яке вчинили німці під час Другої світової війни, вивозячи із України від чорнозему до людей.
Газета “Трибуна”, 19 вересня 2006 р., опублікувала статтю С.Федаки “Готується наймасштабніше пограбування українців”, в якій він критикує рішення обласної ради, а значить - критикує рішення ООН про визнання (цитую) “нової окремої національності “русини”…(у нього, С.Федаки, по цій причині – П.Г.) “Щелепа сама відвалюється, і від поштивого виразу обличчя жодного сліду не лишається…Вже і сам себе тварюкою озлобленою називаєш”, - признається професор, який чимало статей написав і пише на антирусинську тематику.
Не без участі спецслужб та сьогоднішніх керівників русинських товариств, створене ще за радянських часів (17.02.1990 р.) одне на всю область Товариство карпатських русинів нині розшматовано. Перед винуватцями цієї акції настав час істини - робити все від них залежне по об’єднанню всіх русинських Товариств. Бо тільки одна обласна русинська організація може представляти інтереси русинської національної меншини як в Україні, так за її межами. Інакше може статися так, що “лідери” розшматують русинську національну меншину між собою ще до того, як вона на вимогу ООН буде офіційно визнана Україною. Такою організацією могло би бути 22 жовтня 2005 р. створене об’єднання “Народна Рада Русинів Закарпаття” (скорочено - НРРЗ). Але минув уже рік, який доводить, що обрані співголови НРРЗ І.Туряниця та Є.Жупан протягом року не спромоглося навіть зареєструвати НРРЗ, а правління НРРЗ не спромоглося об’єднати, тим більше організувати цілеспрямовану діяльність розмежованих між собою русинських Товариств, щоб спільно вирішувати русинські проблеми. Хоча саме для цього і створювалась НРРЗ.
Передбачаючи запитання: “А що нам дає визнання русинської національної меншини?”, - відповім словами ст. 17 “Рамкову конвенцію про захист національних меншин”, яка ратифікована Україною. В ній написано: “Сторони зобов’язуються не перешкоджати здійсненню права осіб, які належать до національної меншини, встановлювати та підтримувати вільні та мирні транскордонні контакти з особами, які на законних засадах перебувають в інших державах, зокрема з тими особами, з якими їх об’єднують спільні етнічні, культурні і мовні або релігійні ознаки чи спільна культурна спадщина” (виділено - П.Г.).
Саме на підставі Рамкової конвенції Угорщина встановила для угорської національної меншини в Закарпатті спрощений перехід кордону Угорщини. Оскільки Словаччина та Польща офіційно визнали в себе русинську національну меншину, то після її визнання Україною, спрощений режим перетину кордону Словаччина та Польща надасть русинській національній меншині України, тобто русинам Закарпаття. Зрозуміло, що це перший реальний крок до Євросоюзу всієї України, а тому їй не варто зволікати із офіційним визнанням русинської національної меншини.
Петро Годьмаш, юрист.
http://rusinpresent.narod.ru/oonrusindis.htm Заметки на полях, или блуждение в трех соснах в поисках вычисления "квадратуры круга берез"
Строго юридически Украина никогда не имела и до настоящего времени не имеет, базирующегося на международном праве ТИТУЛА на Подкарпатскую Русь (или же на территорию сегодняшней Закарпатской области Украины).
Как известно, Договор в Москве «О Закарпатской Украине был подписан между СССР И ЧСР, хотя в то время представительство УССР в международных отношениях предусматривал п. 5 ст.72
Конституции УССР , а Президиум ВС УССР обладал компетенцией ратификации международных договоров. Тем не менее, Договор УССР не только не подписывала, но и при его заключении украинские дипломаты даже не присутствовали.
Фактически Подкарпатская Русь была переда УССР только во временное административное управление.
Иностранная правовая доктрина сходится во мнении, что для нормальной реализации норм международного договора во внутреннем праве норма Закона (Указа) не может обладать большей силой, чем норма Договора и должна трактоваться таким образом, чтобы соответствовать договорным правилам. Ни одна из сторон Договора:»…не вправе сузить или исключить своими правовыми актами какие-либо обязательства, содержащиеся в действующем международном договоре». Однако, в нарушение норм международного права, Президиум ВС СССР своим Указом от 22 января 1946 г., в одностороннем порядке, ликвидировал СУБЪЕКТ международного права Подкарпатскую Русь ( или же « Закарпатскую Украину») признанный международным сообществом и зафиксированный в Сен-Жерменском и Трианонском мирных договорах)
До момента существования «Союза нерушимого республик свободных» принадлежность Подкарпатской Руси к Украине не носила столь принципиального характера, но с момента провозглашения независимости Украины ситуация радикальным образом меняется. Вопрос Подкарпатской Руси или же « русинский вопрос» следовало незамедлительно ввести в правовое поле Украины.
Конституция Украины в ст.9 дает исчерпывающий перечень международно-правовых норм, составляющих часть национального законодательства страны: «…имеющие силу международные договора Украины, согласие на обязательность которых было дано ВС Украины». Но поскольку, как было изложено выше, Договор «О Закарпатской Украине в качестве субъекта международного права подписывал СССР, а не УССС, то в соответствии с Законом Украины "«О правопреемстве Украины..." Украина является правопреемницей только тех договоров СССР:»…согласие на обязательность которых дано ВС Украины». Или же, другими словами, Договор, согласие на который ВС Украины не давал, не является частью национального законодательства Украины.
До настоящего времени нет официально опубликованного Акта о выражении ВС Украины согласия на обязательность международного договора «О Закарпатской Украине» и, следовательно, указанный Договор для Украины не является действующим.
В этой связи, все правоотношения, возникшие с момента провозглашения независимости Украины между Киевом и « территорией русинов на юг от Карпат» являются нелегитимными…
- участник сейчас на форуме
- участник вне форума
